Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

— О, вам добре казати це, Едварде! — скрикнула мати. — Вам добре говорити про твердість характеру, але вам це самому не подобалося б.

Твердість характеру, як я мушу зазначити, була тим провідним принципом, на якому містер і міс Мердстон ґрунтували свою поведінку. Не знаю, як висловив би я свою думку, коли б мене спитали про неї. Але й тоді я досить добре розумів, що твердість характеру була в них тільки синонімом деспотизму і тієї понурої пихатої диявольської вдачі, що була притаманна їм обом. Їхні погляди, як я тепер розумію, були такі: містер Мердстон був твердий характером; ніхто в цілому світі не насмілювався бути таким твердим, як містер Мердстон. Ніхто інший в цілому світі не міг бути взагалі твердим, бо кожен мусив згинатися під його твердістю. Міс Мердстон була одним з винятків. Їй дозволялося бути твердою, але лише завдяки родинним взаєминам і в далеко меншій, допоміжній мірі. Моя мати була другим винятком. Їй дозволялось і навіть слід було бути твердою, але тільки в тому розумінні, щоб з твердістю зносити їхню твердість і твердо вірити, що немає іншої твердості на землі.

— Дуже жорстоко, — сказала моя матір, — що в моєму власному домі...

— Моєму власному домі? — повторив містер Мердстон. — Кларо!

— У нашому власному домі, я хочу сказати, — пролепетала моя мати, явно злякавшись. — Сподіваюся, ви розумієте мене, Едварде. Дуже жорстоко, що у вашому власному домі я не маю права й слова мовити про домашні справи. Я впевнена, що добре господарювала до нашого одруження. Тут є свідок, — вела далі моя мати, схлипуючи, — спитайте Пеготті, чи не дуже добре я господарювала, коли ніхто не втручався.

— Едварде! — сказала міс Мердстон. — Треба покласти цьому край. Я їду звідси завтра.

— Джейн Мердстон, — сказав її брат, — мовчіть! Як смієте ви вдавати, ніби не знаєте мого характеру краще, ніж це можна подумати з ваших слів.

— Та що ви, — розгублено мовила моя бідолашна мати, ще гірше заплакавши, — я не хочу, щоб хто-небудь виїздив звідси. Я була б дуже нещасна, коли б хтось мусив виїхати. Мені небагато треба. Я не така вже безрозсудна. Я хочу тільки, щоб іноді зі мною радились. Я дуже вдячна всім, хто допомагає мені, але хочу тільки, щоб хоч для форми зі мною радились іноді. Здається, вам колись було приємно, що я така недосвідчена дівчина, Едварде... Ви ж казали це... А тепер ви начебто ненавидите мене за це, ви такий жорстокий зі мною!

— Едварде, — знову втрутилася міс Мердстон. — Треба покласти цьому край. Я їду завтра ж.

— Джейн Мердстон! — гримнув містер Мердстон. — Чи ви замовкнете? Як ви смієте?

Міс Мердстон випустила з в'язниці на волю свою хустинку й приклала до очей.

— Кларо, — вів він далі, поглядаючи на мою матір, — ви дивуєте мене! Ви вражаєте мене! Так, мене задовольняла думка одружитися з недосвідченою та щирою особою, сформувати її характер і дати їй трохи твердості та рішучості, якої їй бракувало. Але коли Джейн Мердстон настільки добра, щоб приїхати на допомогу мені в цій справі, заради мене зайняла становище якоїсь економки, і коли вона замість вдячності...

— Ах, благаю, благаю, Едварде, — скрикнула моя мати, — не звинувачуйте мене в невдячності. Я переконана, що я не невдячна. Ніхто ніколи не казав цього! Є в мене хиби, але не ця. О, не треба, любий мій!

— Коли Джейн Мердстон зустрічає, кажу я, — продовжував він, почекавши трохи, коли мати замовкне, — низьку невдячність, то ці мої почуття охолонуть і зміняться!

— Не кажіть так, коханий! — благала моя мати. — О, не кажіть, Едварде, я не в змозі чути це. Яка б я не була, але в мене м'яка вдача. Я знаю, що в мене м'яка вдача. Я не казала б цього, якби не була певна. Спитайте Пеготті, напевно, вона скаже, що в мене м'яка вдача.

— Ніколи ніяка слабкість, Кларо, — відповів містер Мердстон, — не може мати для мене хоч якоїсь ціни. Ви дарма витрачаєте слова.

— Благаю вас, помирімося, — вела далі моя мати. — Я не можу жити в холодності та ворожнечі. Мені так гірко. У мене безліч хиб, я знаю це, і ви дуже добрі, Едварде, що з вашою міцною волею намагаєтеся виправити мене. Джейн, я на все згодна. Я буду дуже нещасна, якщо ви надумаєте залишити нас...

Мати була занадто схвильована, щоб продовжувати.

— Джейн Мердстон, — звернувся містер Мердстон до своєї сестри, — всякі грубі слова між нами, сподіваюсь, річ незвичайна. Це не моя провина, що такий неприємний випадок трапився сьогодні ввечері. Хтось інший змусив мене так вчинити. Це й не ваша провина. Вас змусив зробити це хтось інший. Ми обоє спробуємо забути це. Але ж, — додав він після тих шляхетних слів, — недоречна сцена для хлопця... Деві, йди спати...