Чарлз Діккенс - Девід Копперфілд

— Божевільний! — сказав Стірфорс.

— Схоже на те. А втім, божевільний чи здоровий, він спробував таки, — відказала міс Маучер. — І що ж він робить? Уявіть собі, іде до парфумерної крамниці і питає там собі пляшку «мадагаскарської рідини»!

— Чарлі? — перепитав Стірфорс.

— Чарлі. Але виявляється, що в них нема ніякої «мадагаскарської рідини».

— А що це таке? Якийсь напій? — поцікавився Стірфорс.

— Напій?! — перепитала міс Маучер, припинивши свою роботу і поплескавши його по щоці. — Ліки для його вусів, щоб ви знали! А там за прилавком стоїть одна жінка... літня добродійка... справжній грифон… ніколи навіть не чула такої назви. «Пробачте, сер, — звернулася вона до Чарлі, — може вам треба... треба рум'ян?» «Рум'ян? — відказав Чарлі жінці. — А на чорта мені, вибачайте на слові, оті ваші рум'яна?» «Не ображайтеся, сер, — сказала вона, — у нас їх запитують під стількома назвами, що я подумала, чи не на них ви натякаєте». Оце, дитя моє, — вела далі міс Маучер, увесь час діловито розтираючи Стірфорсові голову, — ще один зразок цікавого шахрайства, про яке я казала. Я теж трохи причетна до таких справ... може, навіть дуже причетна, а може, тільки трохи... слово не дуже приємне, мій любий хлопчику... але хай буде так.

— Про які це справи ви говорите? Про справи з рум’янами? — спитав Стірфорс.

— Мотай собі на вуса, мій ніжний учню, — відказала войовнича Маучер, доторкаючись до свого носа, — дотримуй таємниць у всіх ремеслах, і тоді матимеш бажаний результат. Кажу я, що теж трохи причетна до цих справ. Одна вдовиця називає їх губною помадою, друга називає їх рукавичками, третя — комірцями, четверта — віялом. А я називаю це так, як їм подобається. Постачаю їм рум'яна, але ми це тримаємо в секреті одна від одної, і, мабуть, вони скоріше згодилися б викласти цю таємницю перед цілою вітальнею, ніж переді мною. А коли я буваю в них, то вони питають — а це мастило товстим шаром лежить на їхніх щоках, що не можна помилитися — «яке у мене обличчя, Маучер? Чи я не бліда?» Ха! Ха! Ха! Ха! Хіба це не кумедно, мій юний друже?

За все життя своє не бачив я нічого подібного до міс Маучер — вона стояла на обідньому столі, безнастанно базікала, діловито розтирала Стірфорсові голову та підморгувала мені.

— Ах! — казала вона. — На такі речі тут невеликий попит. Мушу знову мандрувати. Відколи я тут, я не зустріла жодної гарненької жінки, Джеммі.

— Ні? — спитав Стірфорс.

— Ані тіні гарненької жінки, — відповіла міс Маучер.

— Ми б, мабуть, могли показати їй не тільки тінь, Деві, — сказав Стірфорс, поглядаючи на мене. — Що скажеш, Маргаритко?

— Так, звичайно! — підтримав я.

— Ага? — скрикнула куца істота, гостро зиркнувши на мене, а потім обернувшись до Стірфорса. — Гм?

Перший вигук звучав як запитання до нас обох, а другий — як запитання до Стірфорса особисто. Вона не дістала відповіді на жодне з цих запитань і заходилася далі терти, схиливши голову набік і закотивши око під лоба, ніби шукала відповіді в повітрі і була певна, що вони ось-ось з'являться.

— Вашу сестру, містере Копперфілд? — скрикнула вона після паузи, все ще в тій самій позі. — Так, так?

— Та ні, — сказав Стірфорс, перш ніж я встиг відповісти, — нічого подібного. Навпаки, містер Копперфілд був колись, якщо я не помиляюся, палко закоханий в неї.

— А тепер уже ні? — спитала міс Маучер. — Хіба він вітрогон? Ох, сором! Хіба він збирає мед з кожної квітки та щогодини змінює свої симпатії, аж доки Поллі не вгамує його жагу?.. Її звуть Поллі?

На якусь хвилину я зовсім розгубився від швидкості цього запитання та її допитливого погляду.

— Ні, міс Маучер, — відповів я, — її звуть Ем’лі.

— Ага? — скрикнула вона так само, як і вперше. — Гм? Яка ж я торохтійка! Правда ж, містере Копперфілд, я дуже легковажна?

Її тон і вигляд були мені неприємні, коли говорилося про такі речі. Тому я похмуро сказав:

— Вона така ж доброчесна, як і гарна. Вона заручилася з найчеснішим і найвірнішим чоловіком серед людей її стану. Я поважаю її за розсудливість так само, як захоплююсь її красою.

— Добре сказано! — скрикнув Стірфорс. — Слухайте, слухайте, слухайте! А тепер я задовольню цікавість цієї маленької Фатіми, моя люба Маргаритко, щоб вона більше не мучилася здогадками. Міс Маучер, Ем’лі служить тепер ученицею в Омера і Джорема — галантерейників і тутешніх багатіїв. Пам'ятаєте? «Омер і Джорем». Заручилася вона зі своїм кузеном; ім'я — Гем; прізвище — Пеготті; професія — корабельний майстер; мешкає також у цьому місті. Живе вона у родича; ім'я — невідоме; прізвище — Пеготті; професія — моряк; мешкає також у цьому місті. Вона — найкраща і наймиліша чарівниця в світі. Я захоплююсь нею, як і мій друг, надзвичайно. Якби я тільки не хотів образити її нареченого, а це не сподобалося б моєму другові, то додав би, що, на мою думку, він їй не пара; я певний, що вона могла б улаштуватися краще; присягаюся, вона народилася, щоб бути леді.