Дені Дідро - Жак фаталіст і його пан

Пан: Зраднику, ошуканче, чи свідомий ти, на який злочин важишся? Ти хочеш зґвалтувати дівчину, як не силою, то залякуванням. Якби тебе поставити перед судом, ти зазнав би найсуворішої кари, яка передбачається за насильство над дівчатами.

Жак: Не знаю, чи я ґвалтував її, але добре знаю, що не зробив їй нічого злого, і вона мені теж. Відвертаючи спочатку свої уста від моїх поцілунків, вона прикладала їх потім до мого вуха і тихо шепотіла:

— Ні, ні, Жаку, ні...

У відповідь на ці слова я зробив вигляд, ніби хочу встати з ліжка, щоб іти до драбини. Вона мене затримала й прошепотіла ще на вухо:

— Я ніколи б не повірила, що ти такий жорстокий; я бачу, що від тебе годі сподіватися найменшого співчуття. Але бодай пообіцяй мені, присятнися...

— В чому?

— Що Біґр нічого не знатиме.

Пан: Ти пообіцяв, ти присягнувся, і потім пішло все добре.

Жак: І потім дуже добре ще раз.

Пан: І потім ще раз дуже добре?

Жак: Достеменно так, наче б ви там були. Тим часом Біґр, мій друг, нетерплячий і занепокоєний, залудившися в блуканні навколо дому, не бачивши мене, повернувся до свого батька, який роздратовано звернувся до нього:

—Десь ти з-за дрібниці так довго блукав.

Біґр ще більш роздратовано йому відповів:

— Так наче б я не мусів сточувати цю чортячу вісь з обох кінців, бо вона була затовста!

— Я ж тебе попереджав про це, але ти все хочеш робити, як тобі забагнеться.

— Бо завжди легше ще щось надстругати, ніж доточувати.

— На ось цей обід і йди дороби його там, за дверима.

— Чому ж за дверима?

— Бо брязкіт струменту збудив би Жака, твого друга.

— Жака!..

— Так, Жака. Він там, нагорі, на вишках, ліг відпочити. Ех, шкода цих бідних батьків; як не одне, так друге! Гов, швидше повертайся. Тим часом, як ти стоїш отак, ніби борошенним мішком прибитий, звісивши голову й роззявивши рота та опустивши руки, робота не робиться...

Біґр, мій друг, люто кидається до драбини; Біґр, мій хрищений, зупиняє його, кажучи:

— Ти куди? Дай йому поспати, небораці; він докраю знесилений утомою. Ти на його місці був би дуже радий, якби тобі не давали спокійно спочити?

Пан: І Жюстина чула все це далі?

Жак: Як оце ви мене.

Пан: А що ти робив?

Жак: Я сміявся.

Пан: А Жюстина?

Жак: Вона зірвала з себе чепчик; рвала на собі волосся; вона піднесла очі до неба (принаймні так я собі уявляю), ламала собі руки.

Пан: Ти, Жаку, жорстокий; у тебе серце з бронзи.

Жак: Ні, мій пане, ні, мені не бракує чутливости, але я її бережу для ліпшої нагоди. Ті, що марно розкидають це багатство, так щедро розтринькують його, коли треба бути ощадним, що на випадок справжньої (потреби виявляються банкротами... Тим часом я одягнувся й зійшов униз. Біґр-батько мовив до мене:

— Тобі конче потрібно було відпочити, тобі це пішло на добре; коли ти прийшов, виглядав, як труп; а тепер, дивись, свіжий і рум'яний, як дитина, якій щойно дали грудей. Сон добра річ!.. Біґре, піди до льоху й принеси пляшку, щоб ми поснідали. Тепер, хрищенику, ти охоче поснідаєш?

— Навіть дуже охоче...

Прибула пляшка, яку поставили на варстаті; ми поставали навколо неї. Біґр-батько наповнив свою склянку й мою, Біґр-син відсунув свою, кажучи роздратовано:

— Щодо мене, то я не маю так рано спраги, щоб пити.

— Ти не хочеш пити?

— Ні.

— О, я знаю, що це значить; слухай, хрищенику, за цим криється Жюстина; він пройшов повз її хату й або не побачив її, або застукав з кимось іншим; ці примхи з пляшкою, запевняю тебе, не спроста.

Я: Може статися, що ви відгадали.

Біґр-син: Жаку, припини свої жарти; до речі вони чи ні, але я їх не люблю.

Біґр-батько: Як він не хоче, це не перешкоджає випити нам. За твоє здоров'я, хрищенику!

Я: За твоє, хрищений. Біґре, мій друже, пий з нами. Ти багато печалуєшся з-за малої дрібниці.

Біґр-син: Я вже вам сказав, що не буду пити.

Я: Гаразд, припустимо, що твій батько вгадав. Не велика біда, ти її побачиш, ви порозумієтеся, і ти переконаєшся, що помилявся.

Біґр-батько: Гей, лиши його; либонь він заслуговує на те, щоб та потвора покарала його за клопіт, якого він мені завдає. Отак, ще по одній, а тоді повернемося до твоєї справи. Я так розумію, що мені належить відвести тебе до твого батька; але як ти думаєш, що я маю йому сказати?

Я: Усе, що хочете, усе, що ви чули від нього сто разів, коли він приводив вашого сина.

Біґр-батько: Ходімо...

Він вийшов, я за ним, ми прибули до нашої хати; я пустив його в двері самого. Цікавий почути розмову Біґрового й мого батька, я заліз у кут, за перегородку, звідки міг чути кожне їх слово.