Улас Самчук - Юність Василя Шеремети

— Василечку, — ніжно сказала вона. — Ви на мене сердитесь!

— Ні! — майже викрикнув він. — Але... ви... для вас... я забавка!

Фу! Як це виглядає по-дурному. У нього на очах сльози. Василю, соромся, стримайся, не впади! Але легко комусь так казати! На щастя, перед самим судом десь вирвався той самий добродій, з яким Мединська танцювала на вечорі. З течкою під рукою він ішов розмашною, твердою ходою. Зрівнявшися з Настею, привітався і затримав її. Настя густо почервоніла, сказала Василеві “вибачте” і зупинилась. Василь вже нічого не знає, що там було. Він рвонувся вперед, мов свіжо ранений у ту саму рану. Швидко, швидко — не йшов, а майже біг хідником. Настя кидає того добродія. Василь ще раз чує за собою її голос, але він не має сили зупинитися. У ньому з раптовою і несподіваною силою вибухає страшне, майже дике почуття... Він збільшує ходу, тікає, серце сильно б’ється, на очі нариваються сльози ще нечуваної люті...

Після того Василь твердо рішає: кінець! Треба з цим покінчити! Треба за щось взятися. Навчання? Цього мало. Треба чимсь міцно захопитись. На щось себе віддати. Гурток, юнацтво, ідея! Але згадав Шпачука, Москалюка і ця думка зблідла.

Ні. Це не те. Той Шпачук... Василь його бачить. Більше: він його чує, відчуває... Що це за людина і кому вона служить? Шпачук десь зникає з міста. Цілими тижнями його не буває дома... Це триває ще з минулого року. Василь вже тоді не раз був здивований, звідки Шпачук має гроші. Василь його навіть запитував. “Працюю в млині”, — з посмішкою відповідав Шпачук...

Ні, ні... Шпачук відпадає. Це ніяка ідея для Василя. Щось там нечисте і хоч Василь не знає, що саме, але ціле його нутро наставлене проти... Інколи Василь пригадує, як то він, Шпачук, їздив “до брата”, що живе десь там в Дедеркалах біля границі. Повертався завжди з настроєм, бував у ріжних місцях, проявляв багато енергії, шукав людей і проводив з ними багато часу... Що там вони робили? Про що говорили? Невідомо...

Через це саме Василь не хотів більше зі Шпачуком мешкати. Він зійшовся з Євгеном — простим, наївним, але чистим і щирим. Зараз Шпачук перейнявся “Юнацтвом” і по короткому часі обличчя гуртка змінилось до невпізнання. Там стільки шуму, стільки бучних слів. Хлопці раптом розхристались, появились у них нові розгойдані, чужі по змісту слова.

Але треба щось робити. Треба! Це приказ його юначої душі...

І Василь не знаходить собі товариства. Гнатюк? Зустрів його й одразу бачить: він весь ще у вечірці... Він ще не пережив до кінця її вражень. Вертаючись вчора з балю, Гнатюк зустрів ще гурт на чолі з їжакевичем. Разом пішли на дубенську рогачку і там Гнатюк вийшов від Дуса, мов гоголівський писар, що бачив, як чорт украв місяця. Допилися справді до бісиків. Василь подивився на нього допитливо.

— Чого так дивишся? — вихопилось у того зненацька. — Мединська влізла в голову?!

Василь одразу червоніє. Уперше між ними впало це слово. Гнатюк прикусує нижню губу і відвертається. Упоров дурницю. Він це вже розуміє. Василь, щоб затерти враження, питає:

— А що там з “Юнацтвом”? Ти ж, здається, в редакційній колегії.

Він грубо і нецензурно вилаявся.

— Поки там заправляє таке стерво, як Москалюк... Йому тільки бичкам хвости крутити, а не керувати гуртком...

— Але ти їх підтримував!.. Вибирав...

— Я? В зуби тобі копито! Васька! Ти, бачу, падлюка! Зовсім падлюка!

— Якого ж ти диявола поліз у ту колегію? Вірив ти, що ви щось будете видавати?

— Не вірив. Я не така вже ослятина, як тобі видається. Я тільки не думав, що Прихода і ти вдаватимете таких м’якотілих. Устрицями пробились. Там треба було їм розбити маски і вишпурнути за комір...

— А що ж твій Гриб? Чому ж він не був по твоєму, а по їхньому боці?

— Тому, що він дістав від Шпачука на пляшку горілки...

— І ти ще вештаєшся з такою паскудою... Гриб же в тебе живе?

— У мене. Гриб є хлопець-сорочка! Його тільки треба тримати в жмені... Шкода його Шпачукові віддати.

— А по-моему не шкода. Погане зілля з поля геть!..

— Всі ми, коли про це ходить, голубе, погане зілля! Паскудне, гірке зілля...

— Я себе за такого не вважаю, — спокійно сказав Василь.

— Зухвальство!

— А ти ж сказав, що я м’якотілий.

— В зуби тоді заїду і баста! Добре ти мене розумієш, а тільки вдаєш дурника...

— Ти б краще не відкривав так часто пащеки на лайку. Слухай, що скажу.

— Ну?

— Давай видавати журнал.

— Ха-ха-ха! З ким?

— Ти та я... Та...

— Та кума твоя! Ха-ха-ха!

— Не гиржи передчасно. Послухай!