Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Це вельми пластична сцена надзвичайної виразності, яку можна було б зустріти у сюрреалістичному маренні чи у фільмі Луїса Бунюеля. Вона немовби фіксується зовсім байдужою камерою, і при цьому «суб'єкт є радше спостерігачем процесів, які відбуваються у начебто геть безлюдному просторі й оцінюються винятково з естетичного погляду» [68] Wilhelm Krull. Im Foyer des Todes. Zu Ernst Jüngers «In Stahlgewittern» und anderen Texten über den Ersten Weltkrieg. In: Text + Kritik: Ernst Jünger. Heft 105/106, Januar 1990, S. 30. . Не в останню чергу цей естетизм спричинений його «завжди точною, але при цьому так само й холодною, позбавленою чуттєвості мовою» [69] Franz Baumer, 72. . У певному сенсі його стиль схожий з мистецтвом гравюри сухою голкою — таким же чітким, точним і тверезим.

Тема Першої світової війни багато років не відпускала Юнґера, вона знову й знову поверталася до нього. У 1922 р. з'явився його есей Боротьба як внутрішнє переживання (Der Kampf als inneres Erlebnis) — «трактат, який віталістично намагався виснувати, але разом з тим і обґрунтувати душевний стан воїна в боротьбі» [70] Heinz Ludwig Arnold. Krieger, Waldgänger, Anarch. Versuch über Ernst Jünger. — Göttingen: Wallstein 1990, S. 14. . У 1925 р. він публікує репортаж Лісочок 125. Хроніка окопних боїв 1918 (Das Wäldchen 125. Eine Chronik aus den Grabenkämpfen) та Вогонь і кров (Feuer und Blut) — «невеличкий фрагмент» з описом битви біля Ам'єна в 1918 р. Тут він зображує «реальність сучасної матеріальної битви аж до відчуттів і напівсвідомих дій солдата й героїзує війну як один зі станів, які підносять людську цінність прийдешнього світу, що визначається Війною і воїном (Krieg und Krieger)» [71] Franz Lennartz, S. 860. (заголовок упорядкованої Юнґером збірки багатьох авторів, 1930). Обидва твори інтенсифікують і поглиблюють описи воєнних подій за допомогою т. зв. «мікроскопічного» бачення, до якого Юнґер частково вдавався вже у Сталевих грозах . Цією воєнною антологією він висловив своє екзистенційне кредо, яке відтоді супроводжувало його впродовж цілого життя. Так, наприклад, в есеї Боротьба як внутрішнє переживання читаємо:

Війна, матір усіх речей, є також і нашою матір'ю; вона викувала, вирізьбила й вигартувала з нас тих, чим ми є. І завжди, доки маховик життя ще обертається в нас, ця війна буде віссю, навколо якої він кружляє. Вона виплекала нас до боротьби, і ми залишимося борцями, допоки ми є. [72] Emst Jünger. Der Kampf als inneres Erlebnis. In: Ders. Sämtliche Werke, Zweite Abteilung. Essays, Band 7, Essays I, Stuttgart: Klett-Cotta, 1980, S. 11–12.

Він і справді залишився борцем, на особистість якого війна наклала свій невитравний відбиток. «Він прагнув підкорити обидві сфери, був воїном і письменником водночас, так само, як література і війна були для нього єдністю, позаяк обидві ці сфери розбивали цивілізаторський лак і відкривали інше, первісніше буття.» [73] Paul Noack. Ernst Jünger. Eine Biographie. — Berlin: Alexander Fest Verlag 1998, S. 52. Це дивовижне, неповторне поєднання війни та літератури стало його людською та письменницькою сутністю.

У тривалому й суперечливому творчому житті Ернста Юнґера знайшов свій яскравий вияв історичний та духовний розвиток Німеччини впродовж 20 століття. Перший великий літературний тріумф Юнґера — його воєнний щоденник В сталевих грозах — довгий час залишався його візитною карткою в літературі Ваймарської республіки. Після свого повернення з фронту Юнґер ще кілька років служить у рейхсвері, відтак присвячує себе студіям зоології та філософії в університетах Ляйпціґа й Неаполя, яке він перериває у 1926 р., після одруження й народження сина Ернста, який у 1944 р. загинув у боях під італійською Каррарою. У цей час письменник зближується з національно-консервативними й національно-революційними колами й публікує до 1933 р. у їхніх друкованих органах десятки статей про німецькі політичні реалії, які згодом принесуть йому закид, буцімто він торував шлях до націонал-соціалізму [74] Heinz Ludwig Arnold, S. 21. . У 1930-ті рр. Юнґер ясним, відшліфованим стилем висловлює свої історико-філософські та політичні уявлення, насамперед у таких візіонерських текстах, як Робітник. Панування та ґештальт (Der Arbeiter: Herrschaft und Gestalt, 1932), своєрідній антиципації тотальної держави, та На мармурових скелях (Auf den Marmorklippen, 1939), символічно зашифрованому зображенні наростаючої анархії та насильства (дія цього оповідного тексту без певного жанрового визначення локалізована «десь на Півдні», в гірській місцевості поміж італійською провінцією Кампанья та «кордонами Бургундії»). Вже сучасники будуть інтерпретувати цю книгу Юнґера як оскарження націонал-соціалізму, в якому він бачив подвійну небезпеку: грубі інстинкти й холодну раціональність.