Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Африка була для мене символом дикості й первісності, єдино можливою ареною життя у форматі, в якому я хотів його вести […] Тому що мусив існувати десь на світі край, в якому можна було рухатися, не наражаючись на кожному кроці на кам'яну казарму й табличку із забороною, і в якому були ще можливі чоловіки, котрі могли б самі розпоряджатися собою і всіма атрибутами нерозділеної влади [53] Ernst Jünger. Das abenteuerliche Herz. In: Ders. Sämtliche Werke. Zweite Abteilung. Essays. Band 9. Essays III. — Stuttgart: Klett-Cotta 1979, S.48–49. .

Такі ескапістські настрої не були рідкістю в останні роки перед вибухом Першої світової війни, і Юнґера можна тут розглядати як типового представника свого покоління, яке нудилося й знемагало у задушливій атмосфері вільгельмінівської теплиці й тужило за радикальними соціально-політичними змінами — згадаймо тут бодай таких німецьких поетів, як Ґеорґ Гайм чи Берт Брехт, для яких добропорядне бюргерське існування було нестерпним і які доволі рано повстали супроти нього.

Початок Першої світової війни повинен був угамувати невтоленну тугу цього покоління, яке було виховане в дусі німецького ідеалізму. Загальне піднесення, яке охопило різні верстви німецького суспільства при звістці про початок війни, заледве піддається описам. Схвильована людська маса вітала співаючих вояків радісними вигуками, до ніг їм кидали квіти, дівчата й молоді жінки приєднувалися до маршируючих солдатських колон і бурхливо виражали свої нестримні емоції. З війною були пов'язані сподівання на повне оновлення дотеперішнього життя.

Ми залишили авдиторії, шкільні парти, верстати й за короткі тижні військової підготовки злилися в єдине, сповнене захвату тіло. Зрослі в добу надійності та спокою, всі ми відчували тугу за незвичним, за великою небезпекою. І тут нас нестримним шалом підхопила ця війна. У зливі квітів вирушали ми, в п'янкому передчутті троянд і крові. Адже саме війна мала принести нам оту велич, силу, врочистість. Вона здавалася нам мужеським чином, радісною стріляниною на заквітчаних, кров'ю зрошених галявах. «Нема на світі прекраснішої смерті…» Ах, тільки б не залишитись осторонь, тільки би потрапити туди! [54] Ernst Jünger. In Stahlgewittern. Historisch-kritische Ausgabe. Hrsg. von Helmuth Kiesel. Die gedruckten Fassungen unter Berücksichtigung der Korrekturbücher. — Stuttgart: Klett-Cotta, 2013, S. 27.

За винятком деяких європейських духовних проводирів — таких, як Ромен Роллан чи Герман Гессе, більшість німецьких інтелектуалів привітала війну прямо-таки ейфорично. Навіть такі гуманістично налаштовані автори, як Стефан Цвайґ чи Томас Манн не могли приховати свого захоплення. Ернсту Юнґеру війна видавалася сповненням усіх його найпотаємніших мрій. Після гарячкового складання випускних іспитів Юнґер записується добровольцем до Ганноверського 73-го піхотного полку («Ґібралтар»), що розташовувався у Південній Франції. Невдовзі, після нетривалого військового вишколу, він отримує звання лейтенанта й майже чотири роки проведе як окопний боєць, командир чоти, а відтак роти на Західному фронті. Там він показав себе відважним, надзвичайно мужнім воїном, якого було нагороджено багатьма відзнаками, серед них і Великою медаллю за поранення (Юнґера було поранено чотирнадцять разів!) і найвищим кайзерівським воєнним орденом « Pour le mérite ». Проте вже на час своєї мобілізації на фронт він знає, що стане свідком незвичних, епохальних подій, опис яких він залишить своїм сучасникам та нащадкам:

У моєму ранці я зберігав маленький записник, він був призначений для моїх щоденних нотаток. Я знав, що речі, які на нас чекали, були унікальними й неповторними, і я з величезною цікавістю йшов їм назустріч. [55] Ernst Jünger. Kriegsausbruch 1914. In: Ders. Sämtliche Werke. Erste Abteilung. Tagebücher. Band 1. Tagebücher I. — Stuttgart: Klett-Cotta, 1978, S. 544.

Так виник «сировинний матеріал» для найзнаменитішої книги Ернста Юнґера В сталевих грозах (In Stahlgewittern), яка має підзаголовок Зі щоденника командира ударної групи , що вперше була опублікована 1920 р. коштом автора в Ганновері (з накладом у 250.000 примірників його найуспішніша книга). Форма щоденника виявилася при цьому вельми адекватним засобом для передачі фронтових вражень: регулярні й точні, хоча й фрагментарні нотатки утворюють врешті-решт багатоманітну й вражаючу воєнну мозаїку, яка не могла б бути переконливішою. Шістнадцять записників лежать в її основі. Упродовж років книга багато разів перероблялася.

«Війна є матір'ю усіх речей» — ця сентенція давньогрецького філософа Геракліта ширяє над книгою Юнґера, і тим самим він перебуває у руслі тривалої літературної традиції. Скільки великих творів світової літератури тематизують війну як поле честі, на якому розігруються героїчні сцени й вражаючі приклади військової звитяги! Вже гомерівська Іліада розгортає численний ланцюг поєдинків і битв, у яких такі міфічні герої, як Ахілл, Діомед, Патрокл чи Гектор демонструють свою безприкладну відвагу й хоробрість. Подібні мотиви, тільки ще більше патріотично підмуровані, притаманні середньовічним народним епосам типу Пісні про Роланда чи віршованій епіці в руслі лицарського роману (Л. Пульчі, М. Боярдо, Л. Ариосто). Тема війни позначила також багато літературних творів нового часу — від Сімпліціссімуса Ґріммельсгаузена та Війни і миру Льва Толстого — до літератури т. зв. «втраченого покоління» (Гемінґвей, Олдінґтон, Ремарк) і хвилі романів про Другу світову війну (Т. Плів'є, Е. Е. Двінґер, Г. Белль, Г. В. Ріхтер, Н. Мейлер, К. Малапарте, А. де Сент-Екзюпері, К. Симонов, В. Некрасов та ін.).