Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

Через чотирнадцять днів я вже лежав на пружній койці лазаретного потяга. Німецькі краєвиди вже занурилися в сяйво ранньої осені. Мені пощастило: мене висадили в Ганновері й помістили в шпиталь клементинок. Серед відвідувачів, які незабаром у мене з'явилися, особливо радісно було бачити брата; з часу поранення він ще виріс, хоча права, сильно вражена половина тіла зупинилася в рості.

Я ділив палату з молодим військовим летуном з ескадрильї «Ріхтгофен» на ім'я Венцель — одним з тих гінких, нестримних відчайдухів, яких ще не перестала родити наша земля. Він робив честь гаслу своєї ескадрильї «Залізні та зухвалі» і вже збив у повітряних сутичках дванадцять противників, останній з яких перед падінням роздробив йому пострілом плечову кістку.

Перший свій вихід надвір я відсвяткував з ним, моїм братом та ще кількома приятелями, які чекали на свій транспортний потяг, у приміщеннях старого Ганноверського Ґібралтарського полку. Оскільки нашу боєздатність піддали сумніву, ми відчули нагальну потребу повправлятися з велетенським фотелем. Та нам це вилізло боком: Венцель знову зламав руку, а я вже наступного ранку лежав у ліжку з сорокаградусною гарячкою, ба навіть, крива температури зробила кілька ризикованих стрибків до тої червоної позначки, за якою мистецтво лікарів уже безсиле. При такій гарячці втрачаєш відчуття часу; поки сестри боролись за моє життя, я лежав у гарячковому маренні, яке часто буває навіть дуже веселим.

В один із цих днів, то було 22 вересня 1918 року, я одержав від генерала фон Буссе таку телеграму:

«Його Величність кайзер нагородив Вас орденом « Pour le mérite » [50] «Pour le Mérite» (франц. «За заслуги») — назва найвищого прусського ордену, заснованого в 1740 р. Фрідріхом II після його сходження на престол, щоб вшановувати за особливі військові й цивільні досягнення. . Вітаю Вас від імені всієї дивізії».

Напевне, немає жодного іншого німецького письменника 20 століття, який би так ґрунтовно й повно вичерпав свій час, як Ернст Юнґер (1895–1998). Про це свідчать вже його життєві дати: народжений наприкінці ще відносно спокійного й «мирного» 19 століття у Гейдельберзі, він відтак спізнав і пережив найважливіші події жорстокого й кривавого 20 століття, щоб на його згасанні покинути цей світ у майже 103-літньому віці біблійного Мафусаїла в Рідлінґені (Баден-Вюрттемберґ). У своїй письменницькій діяльності Ернст Юнґер завжди намагався тримати крок з домінуючими тенденціями свого часу й відповідати на його виклики своїми творами, навіть якщо ці тенденції часто виявлялися манівцями й відкидалися подальшим розвитком. Тому його творчість позначена протилежними, а часом і заледве поєднуваними рисами, де патріотичні почуття змішуються з німецько-національною метушнею, пристрасний інтерес дослідника — з надзвичайною холодністю, актуальні події — з архаїчними й міфічними уявленнями. Його книги заворожують дивовижною спостережливістю і неймовірним дистанціюванням від зображуваного об'єкта, тверезим, ясним, філігранно відточеним стилем і розмитою темнотою вислову, яскраво втіленим естетизмом і тяжінням до брутальності. Шкала критичних оцінок його творчості демонструє надзвичайно полярні думки. Французька газета Фіґаро якось назвала його «найбільшим з нині живих німецьких письменників» (23.6.1975). Водночас його вважали «люциферовим духом, першим довершеним нігілістом німецької літератури й метафізиком націонал-соціалізму», який «варваризував інтелігентність, уславлював масові вбивства й дав жахливе свідчення відсутності коріння європейського духу нашого часу» [51] Franz Lennartz. Deutsche Schriftsteller des 20. Jahrhunderts im Spiegel der Kritik. — Stuttgart: Alfred Kröner Verlag 1984. — Bd. 2. S. 858. . Між такими суперечливими характеристиками лежить майже нездоланна прірва. Чи можна взагалі ще поєднати такі глибокі протилежності в якусь певну єдність?

Звісно, що ці особливості його творчості пов'язані з вродженою схильністю до пригод й анархічними рисами характеру письменника. З дитинства допитливий хлопець, якому батьківський аптекарський дім видавався нудним і прісним, мріяв про екзотичні країни з безмежними далями й дикою природою, де можна було б дати вільний вихід своїй тузі та фантазіям. Разом зі своїм молодшим братом Фрідріхом Ґеорґом (до речі, у майбутньому також відомим письменником), він планує мандрівку в Карпати. Коли цю ідею не вдалося реалізувати, він пропонує йому вести спільне бродяже життя [52] Gerhard Loose. Ernst Jünger. Gestalt und Werk. — Frankfurt a. M.: Vittorio Klostermann 1957, S. 23. . Згодом 18-літній втікає з батьківського дому й записується в Марселі до іноземного легіону в Африку. Щоправда, через кілька тижнів, завдяки зусиллям батька й посередництву міністерства закордонних справ, його повертають назад, проте він не відмовляється від своєї романтичної мрії про Африку. У своїй книзі Авантюрне серце (Das abenteuerliche Herz) він пояснить згодом причини, які спонукали його до цієї спроби вирватися з ненависного бюргерського порядку й відправитися в Африку: