Эрнст Юнгер - В сталевих грозах

До нової влади Юнґер доволі рано повертається спиною і відкидає запрошення до Прусської літературної академії (т. зв. «Письменницької палати»). Він підтримує дружбу з «націонал-революціонером» Ернстом Нікішем, і після того, як останнього в 1937 р. було засуджено «народним судом» за «державну зраду» до довічного ув'язнення, він дає в себе прихисток його дружині й синові. Нацисти роблять обшук у його домі, проте не знаходять нічого компрометуючого. На пропозицію знову вступити до вермахту, він відповідає: «У війську, де Ґерінґ є генералом, для мене немає місця» [75] Franz Baumer, S. 54. . Хоча новий режим і розглядає Юнґера як свого прихованого противника, проте він не осмілюється, зважаючи на численні воєнні заслуги письменника, заарештувати його. Нацисти відштовхують його насамперед з естетичних міркувань — він бачить у них представників грубого плебсу, якому завдяки різним політичним та ідеологічним маніпуляціям вдалося узурпувати владу. Його духовну позицію в гітлерівські часи можна назвати «внутрішньою еміграцією».

Проте йому не вдається повністю розірвати чортове коло історії. З початком Другої світової війни Юнґера підвищують до чину капітана й посилають командиром роти у Францію. Починаючи з 1941 р., він служить при штабі воєнного коменданта Парижа генерала Штюльпнаґеля, де спілкується з французькими письменниками й митцями й пише щоденники ( Сади й дороги — Gärten und Straßen, 1942). Після невдалого замаху на Гітлера 20-го липня 1944 р., коли багатьох офіцерів, які брали участь у цій змові, було заарештовано й страчено, Юнґера відправляють у відставку і звільняють з війська. Він майже повністю віддаляється від публічного й політичного життя й оселяється у фамільній мисливській садибі графа Штауффенберґа у невеличкому містечку Вільфлінґен (Баден-Вюрттемберґ), де в 1999 р. відкрито літературний музей письменника.

Після 1945-го Юнґеру деякий час (до 1949) було заборонено публікуватися, позаяк він відмовився відповідати на численні питання анкети союзників, і навколо нього стало незвично тихо. Впертий анахорет ізолює себе у своєму добровільному самітництві й лише зрідка виступає перед ширшою публікою. В 1949 р. з'являється його воєнний щоденник під назвою Випромінювання (Strahlungen), який містить зібрання його щоденникових нотаток з Парижа, Росії (в 1942/43 рр. письменник побував з інспекційною поїздкою на Кавказі) та різних німецьких міст і виявляє його дистанційоване ставлення до новітньої німецької історії, передусім до періоду «Третього райху», а в 1951 р. він публікує свій есей Усамітнення в лісі (Der Waldgang) — цим поняттям він окреслює свою аутсайдерську позицію. «Кожен письменник є лісовим самітником» — стверджує він й інтерпретує лісове усамітнення як символ свободи особистості у світі. Цією проблемою він переймається також у своїй історико-філософські праці Гордіїв вузол (Der Gordische Knoten, 1953), у якій розглядає протилежні тлумачення свободи та її значення для екзистенційної позиції людини на Сході й на Заході. Іншій важливій філософській категорії — феномену часу ( Таємниця нашого буття в часі — Geheimnis unseres Seins in der Zeit) — він приділяє увагу в есеїстських розвідках Книга пісочного годинника (Das Sanduhrbuch, 1954) та Біля стіни часу (An der Zeitmauer, 1959), де, спираючись на філософію Ніцше й Гайдеґґера, говорить про «прощання з історією», позаяк людство вступає в нову добу космічного масштабу. Невідворотні зміни дотеперішнього політичного укладу й кристалізацію симбіозних моделей з американських і російських державних форм Юнґер розглядає у своєму полемічному трактаті Світова держава (Der Weltstaat, 1960).

Вже у міжвоєнний час письменник здійснив численні мандрівки у віддалені регіони світу. Як спеціаліст-зоолог та ентомолог (він зібрав одну з найбільших колекцій жуків — близько 30.000 екземплярів!), він віддавався під час цих подорожей ґрунтовним студіям екзотичної природи, тваринного й рослинного світу. Його подорожні враження ( Далматинська мандрівка — Dalmatinischer Aufenthalt, 1932, Мирдун: Норвезькі листи — Myrdun: Briefe aus Norwegen, 1943 (з малюнками Альфреда Кубіна), Із золотої мушлі — Aus der goldenen Muschel, 1944, Атлантична подорож — Atlantische Fahrt, 1947, Острівна весна — Ein Inselfrühling, 1948) свідчать про «аналітичну увагу» [76] Klaus Modick. Ernst Jünger. In: Metzler-Autoren-Lexikon: deutschsprachige Dichter und Schriftsteller vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Hrsg. von Bernd Lutz. — 2., überarb. und erw. Aufl. — Stuttgart; Weimar: Verlag J. B. Metzler 1994, S. 426. й рідкісний дар спостереження. У 1950-60-ті рр. з'являються подальші книги подорожей ( На сарацинській вежі — Am Sarazenenturm, 1955, Сан-П'єтро — San Pietro, 1957, Серпентара — Serpentara, 1957, Ніжні полювання — Subtile Jagden, 1967), які підтверджують його славу пристрасного мандрівника й дослідника природи.