Артур Хейли - Готель

В кількох місцях залу почулося здивоване «Ого!»

Доктор Інгрем говорив далі.

— Більшості з вас моя пропозиція була вже відома. Той, хто прибув сьогодні вранці, чує її вперше. Хочу сказати і тим, і тим, що запропонована мною акція пов’язана з багатьма незручностями, розчаруванням — для мене не меншим, ніж для вас, — а також із втратами для науки і для суспільства. Але бувають такі випадки, коли на карту поставлено вашу честь, ваші переконання, і врятувати їх можуть тільки заходи крайні й безкомпромісні. Зараз ми, на мою думку, маємо саме такий випадок. І тільки в спосіб, запропонований мною, ми зможемо продемонструвати всю глибину нашого гніву, зможемо раз і назавжди заявити, що в боротьбі за людські права ми теж сила, на яку треба зважати.

Із залу залунало:

— Правильно! Правильно!

Але водночас почувся і невдоволений гомін.

В центрі залу підвівся з місця кремезний чоловік. Каратон, придивившись, побачив важкі щелепи, товсті, складені в усмішку губи й окуляри у масивній оправі. Чоловік цей проголосив:

— Я — з Канзас-сіті. — Делегати веселими вигуками привітали його, а він помахав у відповідь ручиськом. — Дозвольте поставити докторові лишень одне запитання. Чи візьметься він пояснити моїй жіночці, яка так мріяла про цю поїздку — і не тільки їй одній! — чому, не встигши приїхати сюди, ми повинні розвертатися на сто вісімдесят градусів і брати курс додому?

Хтось обурено запротестував:

— Це не стосується суті справи!

Але цей самотній голос потонув у загальному веселому гаморі.

— Атож, добродії, — сказав кремезний канзасець. — Хотів би я послухати, як він пояснить це моїй старій!

Він сів, видимо, дуже задоволений собою, а доктор Інгрем, червоний від гніву, обурено вигукнув:

— Джентльмени, це нагальна й серйозна справа. Ми вже й без того цілу добу зволікаємо з тим, що мали б зробити ще вчора.

Почулися оплески, але незграйні й слабенькі. Кілька чоловік у залі попідводилися й заговорили водночас. Голова зборів, що сидів на помості поряд з доктором Інгремом, постукав молоточком.

Почалися дебати. Кілька промовців один за одним засудили адміністрацію готелю, але жоден не висловив свого ставлення до пропозиції доктора Інгрема. Потім наперед вийшов стрункий, елегантно вдягнений чоловік, у манерах якого відчувалася звичка командувати людьми. Зал враз затих. Каратон не розчув його прізвища, але вловив:

— …другий заступник голови й член організаційного комітету.

Новий промовець чітко й твердо заговорив:

— Ці збори ми проводимо за закритими дверима на мою настійну вимогу, підтриману кількома членами організаційного комітету. Перевага закритих зборів полягає в тому, що ми можемо вільно висловлювати свої думки, знаючи, що наші слова ніхто не протоколюватиме й що вони не вийдуть за межі цього приміщення й не потраплять у перекрученому вигляді в пресу. Можу додати, що проти такої форми зборів різко виступав наш шановний голова доктор Інгрем.

Доктор Інгрем гримнув з помосту:

— А чого ви боїтеся? Компрометації?

Ігноруючи це запитання, промовець повів далі:

— Я, як і всі ви, відчуваю відразу до расової дискримінації. Серед моїх най… — він повагався, — найближчих колег є люди, що належать до інших віросповідань та рас. Я хочу підкреслити, що не менше, ніж доктор Інгрем, обурений вчорашнім інцидентом. Єдине, в чому ми в дану мить розходимося — це питання методу. Доктор Інгрем — якщо дозволите мені розширити його метафору — наполягає на екстракції. Я ж вважаю, що до даного випадку треба підходити спокійніше — як до неприємної, але локалізованої інфекції.

По залу прокотився смішок, і сам промовець усміхнувся.

— Я не вірю, що наш, на жаль, відсутній колега доктор Ніколас виграє щось від того, що ми відмінимо з’їзд. Зате нашим професійним інтересам буде, безперечно, завдано шкоди. Більше того — ми тут усі свої, а тому я буду відвертим — я не вірю, що загальні питання расових взаємовідносин мають стосуватися нас, як організації.

Самотній голос із задніх рядів запротестував:

— Неправильно! Ці питання стосуються всіх!

Решта делегатів мовчали, уважно слухаючи.

Промовець похитав головою.

— В політичних акціях ми маємо право виступати тільки як приватні особи. Природно, де треба, ми мусимо стояти один за одного, і трохи далі я запропоную певні заходи в справі доктора Ніколаса. Але загалом я згоден з доктором Інгремом: ми, медики, люди зайняті, і в нас немає часу на такі речі.