Артур Хейли - Готель

Коли він поринув, нарешті, в неспокійний сон, йому приверзлося, що він — у довгому тунелі, і важкі сталеві двері на виході з тунелю поволі стуляються, закриваючи доступ свіжому повітрю й денному світлу. Він хоче побігти, вискочити на волю, поки ще лишається просвіт, але не може зрушити з місця. І от двері стулилися, а він плаче, бо знає, що вони вже ніколи більше не відчиняться…

Ключник прокинувся в темряві, здригаючись усім тілом. Обличчя його було мокре від сліз.

Вже понад сімдесят миль відділяло Огілві від Нового Орлеана, а він усе ще не міг отямитися від переляку, викликаного несподіваною появою Пітера Макдермота. Коли старший детектив побачив Пітера, в нього буквально потьмарилося в очах, і вже ні про що інше він не міг думати, механічно ведучи «ягуар» вулицями міста, потім дамбою понад Поншартреном і далі на північ — п’ятдесят дев’ятим шосе.

Раз у раз зиркаючи в дзеркало, він стежив за кожною парою фар, що з’являлися з тилу, готовий почути сирену, побачити погоню. А перед кожним закрутом шосе він весь напружувався: чи не доведеться зараз гальмувати перед поліційним заслоном?

Спочатку він вирішив, що поява Пітера Макдермота пояснюється не чим іншим, як бажанням зафіксувати його від’їзд, щоб потім виказати його поліції. Старший детектив сушив голову над тим, як Макдермот довідався про його план. Та якось, очевидно, довідався, і тепер він, Огілві, вскочив у пастку.

Лише над ранок, коли передсвітанкова імла згустилася над порожнім шосе і над довколишніми полями, Огілві вперше спало на думку: а що як Макдермотова поява — просто випадковість?

Справді-бо: якби Макдермот щось замислив, то «ягуара» давно б наздогнали або зупинили, перекривши шлях. А що цього не сталося, то, виходить, Макдермот опинився біля гаража випадково. Так, іншого пояснення тут бути не може! Гладунові відлягло від серця, і він зовсім повеселішав, згадавши про двадцять п’ять тисяч доларів, про багатство, яке чекало на нього в кінці шляху.

За Мейконом — невеличким містом у штаті Міссісіпі, Огілві зауважив, що починає розвиднятися. Він зупинив машину, подивився на карту і, проїхавши трохи далі, звернув з магістрального шосе на вузький шлях.

Незабаром бруківка кінчилася; тепер це був вибоїстий, порослий травою путівець. Швидко світало. Вийшовши з машини, Огілві оглядівся.

Місцевість була пустельна: жодної будови, лише де-не-де — ріденькі гайки. До найближчої магістралі звідси — миля з гаком. Гайок попереду був трохи густіший за інші. Пройшовши до нього пішки, Огілві пересвідчився, що далі дороги нема.

Задоволено мугикнувши, гладун повернувся до «ягуара» й повільно в’їхав між дерев. Потім кілька разів обійшов гайок. Дерева надійно маскували машину; видно її було тільки зблизька. Відчинивши задні дверцята, Огілві вмостився на сидінні й заснув.

Журнал «Тайм», чиї співробітники мають тонкий нюх на сенсації й часто розкопують їх у ранкових газетах, зацікавився конфліктом з расовою підкладкою в готелі «Сейнт-Грегорі». Місцевий кореспондент «Тайма» — репортер новоорлеанської «Стейтс-айтем» — дістав завдання зайнятися цією справою й скласти досьє на всі обставини, що їй передували, приділяючи особливу увагу місцевому колориту. Завідуючому х’юстонським корпунктом «Тайма» подзвонили звечора, відразу після того, як ранкове видання «Геральд трібюн» з повідомленням про інцидент вийшло в Нью-Йорку. Він прилетів у Новий Орлеан першим рейсом.

Тепер обидва журналісти сиділи, замкнувшись із старшим розсильним Гербі Чендлером, у комірчині на першому поверсі. Комірчина ця, що мала гучну назву «кімната преси», вміщувала письмовий стіл, телефон і вішалку. Завідуючому х’юстонським корпунктом, як особі найповажніший, було запропоновано єдиний стілець.

Чендлер, добре обізнаний із щедрістю «Тайма» до тих, хто полегшує роботу його кореспондентів, доповідав про те, що йому вдалося вивідати.

— Я з’ясував, як дантисти засідатимуть. Блоха не проскочить! Старшому офіціантові вони сказали, що не пускатимуть нікого стороннього, навіть своїх дружин, і на дверях поставлять двох своїх делегатів, щоб ті перевіряли кожне прізвище за списком. Перед початком засідання всім службовцям готелю звелять покинути приміщення, а двері замкнуть на ключ.

Завідуючий корпунктом Каратон — енергійний хлопець з армійською зачіскою — кивнув головою. Він уже розмовляв з доктором Інгремом, і старший розсильний тільки підтверджував те, що він почув від голови з’їзду.