Артур Хейли - Готель

— Хочу вас попередити, — сказав Огілві, — що я беру машину герцога Кройдонського. Бокс триста сімдесят один. Герцог просив зробити одну послугу.

Калгмер насупився.

— Не знаю, чи маю право дозволити вам, містер О. Без доручення не можна.

Огілві витяг з кишені записку, написану вранці на його прохання герцогинею Кройдонською.

— Цього вам вистачить?

Нічний контролер повільно й уважно прочитав записку, потім покрутив її в руках.

— Та, мабуть, вистачить.

Старший детектив простяг руку — забрати записку.

Калгмер похитав головою.

— Ні, хай залишиться в мене. Це ж документ.

Гладун знизав плечима. Записку, звісно, краще було б забрати, але, наполягаючи, тільки привернеш увагу до факту, який інакше швидко забудеться…

Показавши на паперовий мішок, він сказав:

— Я віднесу це в машину, а виїду пізніше, години за дві.

— Будь ласка, містер О., — кивнув контролер і знову втупив очі в газету.

За кілька хвилин Огілві підійшов до бокса 371 і сторожко озирнувся. Наполовину заповнений машинами ярус — велике приміщення із залізобетонною підлогою й низькою стелею — був безлюдний. Шофери нічної зміни — так звані «жокеї», що розвозять машини по боксах, очевидно, зібралися в своїй роздягальні на першому поверсі — хто грає в карти, а хто, поки нема роботи, куняє. Отже, шлях вільний, але діяти треба швидко.

В далекому закутку за «ягуаром» і колоною, що частково його закривала, Огілві вийняв з паперового мішка й розклав на підлозі оптичний елемент фари, викрутку, гострозубці, мотки дроту та ізоляційної стрічки.

Його, здавалося б, незграбні пальці працювали напрочуд спритно. Надягнувши рукавички, щоб не поранити руки, він повиймав уламки розбитої фари. Кількох секунд йому вистачило, щоб пересвідчитися, що куплена деталь за розмірами підійде, але електровиводи в неї — закороткі. Та він був готовий до цього. Пустивши в хід гострозубці, дріт та ізоляційну стрічку, він швиденько подовжив проводку й з’єднав її з автомобільною. Відтак встановив і закріпив дротом оптичний елемент, замість загубленого зовнішнього обідця позапихав між склом і корпусом шматки картону, а потім заліпив цей круглий проміжок ізоляційною стрічкою. Зроблено все це було абияк і вдень впадало б в око, але в нічній темряві навряд чи приверне чиюсь увагу. Вся операція забрала в нього хвилин п’ятнадцять. Відчинивши дверцята машини, він клацнув вимикачем. Обидві фари засвітилися.

Огілві задоволено крякнув. І в цю мить знизу долинули різкий сигнал і гудіння машини, що набирає швидкість. Огілві закляк. Гуркіт мотора наростав, відбиваючись луною від бетонних стін і низької стелі. Машина наближалась. Ось знизу вихопилися яскраві промені фар. Вони на мить освітили пандус, і машина промчала нагору, на верхній ярус. Вискнули різко загальмовані колеса, мотор замовк, грюкнули дверцята, Огілві розслабився. Він знав, що «жокей» тепер спуститься вниз ліфтом.

Коли кроки затихли, він склав інструменти в паперовий мішок, кинувши туди й великі осколки старої фари. Мішок він поки що залишив біля машини, а сам зійшов пандусом на долішній ярус, де стояла шафа прибиральниць. З шафи він узяв мітлу, совок на сміття і відро. Набравши у відро теплої води, кинув туди ганчірку. Потім, почекавши, поки проїдуть дві машини, поспішив нагору, до «ягуара».

Орудуючи мітлою й совком, Огілві старанно зібрав з підлоги дрібні уламки скла: потрапивши до рук поліційних експертів, вони одразу стали б доказом номер один.

Часу лишалося мало. Одна по одній машини поверталися в гараж. Підмітаючи, він двічі змушений був пригинатися й завмирати, причому одну машину поставили в боксі на тому ж ярусі, за кілька кроків від «ягуара». На щастя, шофер не роздивлявся довкола; але тепер небезпека зростала з кожною хвилиною. Якщо «жокей» помітить його, то здивується, підійде й почне розпитувати, що він тут робить, а потім розповість усе внизу, в роздягальні. Пояснення, що його Огілві дав нічному контролерові, візьмуть під сумнів. Ні, цього не можна допустити: вирушаючи на північ, він повинен зоставити по собі якнайменше слідів.

Йому лишалося ще одне. Взявши з відра з водою ганчірку, він ретельно витер ум’ятину в крилі «ягуара» й поверхню навколо неї. Коли він викрутив ганчірку над відром, чиста вода в ньому стала бурою. Ще раз оглянувши зроблене, Огілві схвально мугикнув. Що б там не сталося, на машині вже не знайдуть слідів висохлої крові.

За десять хвилин, спітнілий після напруженої праці, він увійшов у головний корпус готелю й попрямував до свого кабінету, маючи намір якусь годину відпочити, перше як вирушити в далеку подорож до Чікаго. По дорозі Огілві глянув на годинник. Він показував чверть на дванадцяту.