Артур Хейли - Готель

— Тільки я мушу все це повернути.

— А мені воно потрібно лише на кілька хвилин. — Каратон допоміг Еллісові розгорнути креслення. — Покажіть мені, де Дофінів зал?

— Отут.

Чендлер докинув:

— Я розповів йому про ті збори, сер. І що ви хочете все чути, але щоб вас не бачили.

— Які тут стіни й стеля? — спитав кореспондент «Тайма».

— Стіни суцільні. А між стелею й горішнім поверхом є проміжок. Але залізти в нього не можна: провалитеся.

— Маємо шах, — сказав Каратон, який розраховував саме на такий варіант. Він тицьнув пальцем у креслення. — А це що за лінії?

— Витяжні труби. Гаряче повітря з кухні. До них краще не підступатися — засмажитеся живцем.

— А це?

Елліс схилився над калькою, потім зазирнув у інше креслення.

— Вентиляційний канал. Подає охолоджене повітря. Проходить над стелею Дофінового залу.

— Має виходи в зал?

— Еге ж. Душники: на обох кінцях і над центром залу. Отут, де позначено.

— Канал цей широкий?

Технік, подумавши, відповів:

— Три квадратних фути, не менше.

Каратон рішуче сказав:

— Покажете мені, де в нього залазять. Я проповзу до отвору й звідти побачу й почую все, що мені треба.

Далі все пішло, як по писаному. Елліс, трохи посперечавшись, приніс Каратонові комбінезон і сумку з інструментами. Кореспондент швиденько перевдягнувся, взяв сумку, і Елліс, боязко озираючись, повів його за собою. Старший розсильний десь напівдорозі зник, наче розтанув у повітрі. Каратон не знав, скільки доларів від його сотні перепало Еллісові — в усякому разі, техніка ця сума, видно, задовольнила.

На кухні на них не звернули уваги — кому цікаво, куди йдуть двоє робітників-ремонтників! У глухому кінці коридору за кухнею, високо в стіні, темнів отвір; грати з нього Елліс зняв заздалегідь. До отвору вела крута металева драбина. Каратон мовчки видерся драбиною нагору й заліз у вентиляційний канал. Що ж, тісно, але повзти можна. Попереду була цілковита темрява. В обличчя йому віяв прохолодний вітерець, а коли він заповнив своїм тілом металевий канал, зустрічний тиск холодного повітря посилився.

Елліс прошепотів йому навздогін:

— Рахуйте душники! Четвертий, п’ятий і шостий будуть над Дофіновим залом. Повзіть тихенько, бо інакше вас почують. Я повернуся за півгодини. Якщо вас не буде — то ще через півгодини.

Каратон спробував повернути голову, але не зумів. Отже, задкувати буде куди важче, ніж повзти вперед. Кинувши глухо: «Гаразд!» — він рушив плазом.

Вже через кілька ярдів він натер садна на колінах і ліктях, якісь гострі, мов ножі, виступи стриміли з усіх боків, а одного разу він мало не скрикнув, коли гострий кінець гвинта крізь комбінезон боляче уп’явся в ногу. Просунувши руку назад, він відчепив холошу й обережно поповз далі.

Душники видно було добре, бо знизу в них просочувалося світло. Він протиснувся над трьома, тамуючи подих і благаючи бога, щоб грати не зірвалися під його вагою. Підповзаючи до четвертого, він почув голоси. Скидалося на те, що збори вже почалися. Діставшись до грат, Каратон зрадів: він чув кожне слово, а повернувши голову, міг навіть бачити частину залу. З середнього душника видно, мабуть, ще краще, вирішив він. І не помилився. Тепер перед очима в нього була половина залу засідань і поміст президії. Виступав голова з’їзду дантистів доктор Інгрем. Кореспондент «Тайма» сяк-так видобув із задньої кишені записник і кулькову ручку-ліхтарик.

— …закликаю вас, — говорив доктор Інгрем, — виявити найвищу принциповість. — Помовчавши, він повів далі. — Ми, лікарі, так само як адвокати, вчителі та люди аналогічних професій, за природою своєю — угодовці. І ми й досі не визначили своєї позиції в питанні боротьби за права людини. В нашому середовищі дискримінації не існує — як правило, не існує — і донедавна ми вважали, що цього досить. Що ж до подій та конфліктів поза сферою нашої діяльності, то їх ми просто ігнорували. Мовляв, ми, медики, люди зайняті, у нас на такі речі немає часу. Що ж, може, в цьому є частка істини; в кожному разі, це дуже зручна теорія. Але сьогодні послугуватися нею ми більше не можемо. Сьогодні настала наша черга показати зуби. — Маленький лікар помовчав, обводячи очима своїх слухачів. — Ви вже знаєте, як непростимо образила адміністрація готелю нашого шановного колегу доктора Ніколаса. Образила, цинічно порушивши водночас закон про громадянські права. Як ваш голова, я пропоную відповісти найрішучішим протестом. Я пропоную відмінити з’їзд і всією громадою залишити цей готель.