Артур Хейли - Готель

В універмазі, ощадливо витрачаючи гроші, Ключник купив кілька недорогих, але громіздких речей — головним чином, дитячих іграшок — і почекав, щоб кожну річ запакували в коробку з фірмовим знаком універмагу. Обвішаний пакунками, він по дорозі назад заскочив до крамниці квітів, де придбав ще й горщик з розквітлою азалією. Тільки після цього він подався до готелю.

Ключника майже не видно було під купою пакунків і квітами, коли швейцар при вході з Карандель-стріт квапливо розчинив перед ним двері.

Він походив трохи по вестибюлю, вдаючи, ніби роздивляється рекламні вітрини, а насправді чекаючи слушної миті: йому треба було, щоб біля перегородки портьє зібралося кілька чоловік і щоб ключі почав видавити саме той зелений хлоп’як. І те, і те сталося майже водночас.

Оглушений калатанням власного серця, Ключник наблизився до перегородки.

Він був третій у черзі до хлопця з білявим кучерявим чубом. За хвилину попереду лишилася тільки літня жінка, яка назвала себе й одержала ключ. Та вже відійшовши на крок, жінка згадала раптом, що їй треба переадресувати свою кореспонденцію й почала розпитувати портьє, як це робиться. Запитанням, здавалося, не буде кінця, а хлопець відповідав на них дуже невпевнено. Охоплений нетерплячкою, Ключник бачив, що жменька людей, які стояли в черзі до інших портьє, швидко тане. Ось один із портьє звільнився й запитливо глянув на нього. Ключник уник його погляду, благаючи бога, щоб він заткнув пельку цій старій талалайці.

Нарешті жінка відійшла. Молодий клерк подивився на Ключника і мимоволі всміхнувся, побачивши гору пакунків, увінчану горщиком з азалією.

Ключник крижаним тоном вимовив заздалегідь приготовані слова:

— Дуже, дуже смішно. Може, ви все ж зробите ласку й дасте мені ключ від номера дев’ятсот сімдесят третього?

Хлопець зашарівся, й усмішка вмить злетіла з його обличчя.

— Даю, сер.

Збентежений, він крутнувся і зняв ключ з гачка.

Називаючи номер, Ключник побачив, що один із чергових скоса глянув на нього. Тепер усе висіло на волосинці. Очевидно, номер Президентського люкса цим портьє добре відомий, і якщо втрутиться досвідчений клерк — він погорів. Ключник спітнів.

— Ваше прізвище, сер?

— Це що — допит? — гримнув Ключник і водночас упустив два пакунки. Один упав на перегородку, а другий — на підлогу за нею. Зовсім знітившись, молодий портьє підняв і подав йому обидва. Його старший колега, зневажливо посміхнувшись, одвернувся.

— Прошу пробачення, сер.

— Гаразд, гаразд. — Почепивши покупки на пальці й зручніше перерозподіливши ті, що були у нього в другій руці, Ключник простяг долоню по ключ.

На якусь частку секунди хлопець завагався, але створений Ключником образ був надто переконливий: молодий портьє бачив перед собою втомленого, нервового, навантаженого покупками чоловіка; респектабельного джентльмена (про це свідчили знайомі емблеми «Мезон Бланш» на пакунках); роздратованого клієнта, з яким жарти погані…

Хлопець поштиво поклав у простягнену долоню ключ від номера 973.

Поки Ключник неквапливо йшов до ліфта, біля перегородки портьє знову зібралася черга. Він крадькома озирнувся. Добре! Тепер їм ніколи буде побалакати між собою — отже, менше шансів на те, що його поведінка викличе у них якісь підозри. Але ключ однаково треба повернути якнайшвидше. Його відсутність можуть помітити, почнуть розпитувати, а це особливо небезпечно тепер, коли весь персонал насторожі.

Він сказав ліфтерові: «Дев’ятий» — на випадок, якщо хтось чув, як він просив ключ з номером на дев’ятку. Вийшовши з ліфта, він зупинився й почав поправляти пакунки, а коли двері за ним зачинилися — кинувся до службових сходів. Збігаючи вниз, на свій восьмий поверх, Ключник на хвильку зупинився біля урни й засунув туди вже непотрібну азалію. А за кілька секунд уже був у своєму 830-му номері.

Пакунки він квапливо покидав у шафу. Завтра він однесе їх назад в універмаг і зажадає, щоб повернули гроші. Справа тут не у витраченій сумі — вона мізерна в порівнянні із здобиччю, на яку він націлився, — а в тому, що речі ці надто громіздкі, з собою не забереш, а кинеш у номері — залишиш по собі промовистий слід.

Не гаючи й секунди, він розстебнув блискавку на валізці й вийняв з неї невеличку шкіряну коробку. В ній лежала пачка білих карток, кілька добре вигострених олівців, кронциркуль і мікрометр. Узявши одну картку, Ключник поклав на неї ключ від Президентського люкса й старанно окреслив його контури олівцем. Потім за допомогою мікрометра й кронциркуля виміряв його товщину й точні розміри поздовжніх жолобків та виступів борідки, — все це він записав на тій самій картці. На металі був вибитий буквенно-цифровий код виготовлювача. Ключник перемалював і його: цей код допоможе підібрати болванку. Нарешті, тримаючи ключ проти світла, він намалював його з торця.