Артур Хейли - Готель

— Його збираються повідомити?

— Заткни пельку! — визвірився на нього Діксон. — Він тебе на пушку бере, а ти й вуха розпустив!

І все-таки голос його прозвучав не так упевнено, як хвилину тому.

— Що ж, поміркуйте самі, чи беру я вас на пушку. — Пітер висунув шухляду письмового столу, дістав папку й розгорнув ЇЇ. — Тут лежить складений і підписаний мною звіт про те, що я почув від міс Прейскотт і побачив сам, прибувши в понеділок увечері в номер одинадцять двадцять шість — двадцять сім. Цей звіт не засвідчений міс Маршою Прейскотт, але в разі потреби вона засвідчить його і, якщо схоче, додасть від себе ще деякі подробиці. Тут лежить також заява, написана й підписана Елоїсом Ройсом, службовцем готелю, на якого ви напали. Його заява підтверджує мій звіт, і в ній зафіксовано все, що він бачив і чув, прибувши на місце злочину.

Взяти в Ройса таку заяву спало Пітерові на думку вчора ввечері. Він одразу ж подзвонив молодому негрові, й сьогодні вранці той приніс її. Кожна фраза в цьому акуратно видрукуваному документі була сформульована чітко і ясно — відчувалася Ройсова юридична освіта. Вручаючи документ, Елоїс Ройс, однак, попередив Пітера:

— Запам’ятайте мої слова: жоден суд у Луїзіані, розглядаючи справу про згвалтування, в якій фігурують тільки білі, не візьме до уваги свідчень негритоса.

Хоч Ройсів ущипливий тон дратував Пітера, він запевнив хлопця:

— Я переконаний, що до суду справа не дійде; просто якщо вже стріляти — то з усіх стволів.

Сем Якубець теж прислужився в цій справі. На Пітерове прохання, завідуючий відділом кредиту навів довідки про Стенлі Діксона і Лайла Дюмера й доповів:

— Батько Дюмера, як вам відомо, президент банку, а Діксон-старший торгує автомобілями — торгівля процвітає, живуть на повну губу. Обом чадам батьки потурають у всьому — як-то кажуть, душі за ними не чують — і грошей їм не шкодують, хоч і знають міру. Наскільки я розумію, обох старих нітрохи не збентежив би той факт, що синок переспав з якоюсь дівчиною; і той, і другий, почувши про це, сказав би, напевно: «Я теж замолоду гуляв». Але участь у спробі згвалтувати — то вже річ зовсім інша, надто коли йдеться про дочку Прейскотта. Марк Прейскотт — одна з найвпливовіших осіб у місті. Всі троє батьків належать до одного кола, хоч Прейскотт, очевидно, стоїть на щабель вище. І якщо він як слід візьме в роботу Діксона й Дюмера-старших, звинувативши їх синків у спробі згвалтувати його дочку, скандал вийде грандіозний, і обидва хлопці знають це.

Тепер на одержаній від Якубця інформації Пітер будував свою тактику.

— Нас цими заявами не залякаєш, — сказав Діксон. — Вони ламаного гроша не варті, бо на власні очі ви нічого не бачили, а записали все з чужих слів.

— Можливо, — відповів Пітер. — Я не юрист і не знаю, як ставляться до таких документів у суді. Але зовсім заперечувати їхню вагу я б не став. А крім того, навіть якщо вас не засудять, після процесу репутація ваша буде підмочена, од вас смердітиме за милю, і декого з вас батьки по голівці не погладять. — Побачивши, як перезирнулися Діксон і Дюмер, він зрозумів, що влучив у ціль.

Гледвін не витримав і вигукнув, звертаючись до інших:

— Господи, нам ще тільки суду бракувало!

— Що ж ви збираєтеся робити? — дивлячись спідлоба на Пітера, запитав Лайл Дюмер.

— Якщо ви будете поводитися розумно, я обмежуся цією розмовою. Якщо ж ви й далі пручатиметесь, я за годину надішлю телеграму містерові Прейскотту в Рим, а ці документи передам його адвокатам.

Діксон глузливо запитав.

— А що ви називаєте «розумною поведінкою»?

— Пояснюю: кожен з вас мусить зараз, у цій кімнаті, детально описати все, що сталося в понеділок увечері, зазначивши, з чого все почалося і хто із службовців готелю замішаний у цій справі.

— Дзуськи! — вигукнув Діксон. — Дідька лисого ми вам…

— Заткни пельку, Стене! — роздратовано урвав його Гледвін і звернувся до Пітера: — Припустімо, ми напишемо те, що ви кажете. А що потім?

— Хоч мені й дуже хочеться передати ваші пояснення поліції, я обіцяю вам, що їх не побачить ніхто, крім двох-трьох відповідальних осіб у готелі.

— А де гарантія, що ви нас не обдурите?

— Ніде. Вам доведеться піти на ризик.

В кімнаті запала тиша, порушувана тільки рипінням стільця і приглушеним стукотом друкарської машинки за дверима.

Перший озвався Валоскі:

— Я згоден. Дайте мені папір.

— Мені теж, — докинув Гледвін.

Лайл Дюмер і собі похмуро кивнув головою.