Артур Хейли - Готель

Діксон зневажливо скривився, потім знизав плечима.

— Я бачу, вас усіх на мемуари потягло. Що ж, де громада — там і я. — І кинув Пітерові: —У вас є ручка? Тільки з широким пером — бо в мене натура широка.

Через півгодини Пітер Макдермот уважно перечитав кілька сторінок, що їх він тільки побіжно переглянув, перше ніж відпустити хлопців.

Всі чотири версії загалом збігалися, відрізняючись хіба незначними подробицями. І в усіх чотирьох не тільки визнавалася провина, але й називалося ім’я службовця готелю, причетного до цієї справи: старший розсильний Гербі Чендлер.

Спершу туманна й невиразна ідея нарешті визріла в голові Ключника Мілна в чіткий план.

Він був певен, що поява герцогині Кройдонської у вестибюлі саме в ту мить, коли і він був там, — зовсім не випадковий збіг. Це перст божий, що вказує на стезю, яка приведе його до казкового багатства.

Ясна річ, смішно було б сподіватися, що герцогиня привезла з собою в Новий Орлеан усю свою колекцію. З газет він знав, що в мандри вона бере лише частину тих Аладінових скарбів. І все-таки куш можна зірвати величезний, навіть якщо більшість привезених камінців вона зберігає в готельному сейфі, навіть якщо дістанеться йому тільки те, що вона держить напохваті.

Отже, тепер потрібен ключ — ключ від люкса ясновельможного подружжя. І Ключник Мілн почав шукати до нього шлях.

Кілька разів він піднімався й спускався ліфтом, сідаючи щоразу в інший, щоб не привертати до себе уваги. Опинившись, нарешті, наодинці з ліфтером, він ніби між іншим поцікавився:

— Скажіть, це правда, що в готелі живуть герцог і герцогиня Кройдонські?

— Так, сер.

— Для отаких цабе у вас, напевно, є спеціальний номер, — добродушно всміхнувся Ключник. — Не те, що для нас, простих смертних.

— Маєте рацію, сер, герцог і герцогиня мешкають у Президентському люксі.

— Он як? І на якому ж це поверсі?

— На дев’ятому.

Ключник подумки поставив галочку навпроти пункту першого свого плану й вийшов з ліфта на своєму поверсі — восьмому.

Пункт другий полягав у тому, щоб з’ясувати номер цього люкса. Це виявилося ділом нескладним. Досить було піднятися службовими сходами на один поверх і пройти два-три десятки кроків коридором. Двійчасті оббиті шкірою й оздоблені геральдичними ліліями двері не лишали місця сумнівам. Ключник запам’ятав номер: 973-77.

Він знову спустився у вестибюль і з невимушеним виглядом людини, якій нікуди поспішати, пройшовся повз конторку портьє. Швидкого, пильного погляду вистачило, щоб пересвідчитися: гніздо номера 973-77 нічим не відрізняється від гнізд інших, плебейських номерів.

Було б, однак, необачно відразу просити цей ключ. Мілн сів і почав спостерігати. І правильно зробив.

За кілька хвилин йому стало ясно, що персонал готелю попереджений. Якщо звичайно портьє видавали ключі, навіть не дивлячись на тих, хто їх бере, то тепер вони поводилися обережніше: в кожного, хто просив ключ, питали прізвище, а потім перевіряли його за реєстраційним списком. Ключник зрозумів, що про його нічну вилазку стало відомо і в готелі вжито додаткових заходів безпеки.

З тривогою він подумав, що тепер адміністрація зробить і наступний крок: звернеться до поліції, і вже через кілька годин, можливо, новоорлеанські лягаві знатимуть, що їм треба шукати рецидивіста на прізвисько Ключник Мілн. Правда, якщо вірити ранковій газеті, то майже вся місцева поліція й досі розслідує недавнє вбивство на шосе. Але хтось у поліційному управлінні неодмінно викроїть кілька хвилин на те, щоб зв’язатися по телетайпу з ФБР. І знову, згадавши, чим пахне для нього ще один арешт, Ключник відчув майже непереборне бажання зібрати манатки і, поки не пізно, дременути. Зупинила його тільки згадка про ранкову добру прикмету.

Ключникові спостереження принесли йому й певну користь. Один з портьє, молодий ще хлопець з білявим кучерявим чубом, поводився досить невпевнено, а час від часу просто губився. Ключник зробив висновок, що це — новачок.

А що як скористатися з недосвідченості цього хлопця? Доведеться, звичайно, ризикувати, але, зрештою, і тут угадується добра прикмета — сьогодні вже не перша… Він вирішив кувати залізо, поки гаряче, і обрав уже не раз випробуваний прийом.

Підготовка до операції мала забрати щонайменше годину. Оскільки ж наближався обідній час, а з ним і кінець зміни, треба було поспішати. Ключник вискочив з готелю й поспішив на Кенел-стріт — до універмагу «Мезон Бланш».