Артур Хейли - Готель

— Авжеж.

— Тоді, що ж дасть відміна з’їзду? Хто в результаті виграє? В усякому разі, не доктор Ніколас…

Він замовк, відчувши, що його слова викликали в співрозмовника новий спалах ворожості.

— Ви ці штучки киньте, Макдермот. Розчулити мене вам не вдасться. І можете повірити, що мені стало глузду все це спершу обміркувати…

— Пробачте.

— Завжди знаходиться сила-силенна причин для того, щоб чогось не робити. І дуже часто причини ці обгрунтовані. Ось чому так мало людей стають на захист того, у що вони вірять — або кажуть, що вірять. Я наперед знаю: за кілька годин дехто з моїх добропорядних колег, почувши мою пропозицію, висуне такі самі аргументи. — Важко дихаючи, лікар замовк і глянув Пітерові просто в очі. — Дозвольте поставити вам одне запитання. Сьогодні вранці ви сказали, що вам соромно виганяти Джіма Ніколаса. То що б ви зробили на моєму місці?

— Докторе, це гіпотетичне…

— Тільки не викручуйтеся! Відповідайте просто й прямо, — так, як запитують.

Пітер зважив: його відповідь не піде на шкоду готелю й становища не змінить. То чому б не відповісти чесно?

Він сказав:

— Я б зробив те саме, що й ви — відмінив би з’їзд.

— Браво! — Відступивши на крок, голова з’їзду подивився на нього так, наче вперше бачив. — Виходить, під готельною лівреєю б’ється серце чесної людини!

— Яка незабаром, напевне, втратить роботу.

— Збережи цю трагічну маску, синку. З нею тебе візьмуть на службу до поховального бюро. — Вперше за час їхньої розмови доктор Інгрем засміявся. — Незважаючи ні на що, ти мені подобаєшся, Макдермот. Ти, часом, на зуби не скаржишся?

Пітер похитав головою.

— Коли вже йдеться про послугу, то я просив би вас поділитися зі мною планами. Якщо з’їзд відмінять, треба буде негайно вживати рятівних заходів. Готель, безперечно, зазнає катастрофічних збитків. Але деяким втратам усе ж таки можна буде запобігти.

Перейшовши на офіційний тон, доктор Інгрем сказав:

— Ви були чесні зі мною, отже, відвертість за відвертість. Я скликаю екстрену нараду виконавчого комітету сьогодні, на п’яту годину.

— Він глянув на свій годинник. — Лишається дві з половиною години. На той час майже всі члени комітету вже будуть тут.

— Сподіваюсь, ви повідомите мене про остаточне рішення.

Доктор Інгрем кивнув головою. Обличчя його знову спохмурніло.

— Ми з вами розслабилися на хвильку, Макдермот, але хай це не вводить вас в оману. Після того, що було вранці, нічого не змінилося, і я вдарю вас туди, де вам найбільше заболить.

Хоч як це дивно, Уоррен Трент досить байдуже вислухав звістку про те, що з’їзд американських дантистів може зірватися, а готелеві загрожує гучний публічний скандал.

Після розмови з доктором Інгремом Пітер негайно спустився на другий поверх, у канцелярію. Крістіна сказала йому — тоном, як на нього, досить-таки холодним, — що хазяїн готелю сидить у себе.

Вислухавши Пітера, Уоррен Трент упевнено похитав головою.

— Нікуди вони не зірвуться. Побалакають — і заспокояться.

— Доктор Інгрем настроєний цілком серйозно.

— Доктор Інгрем — один, а делегатів — багато. Кажете, сьогодні їхній комітет збереться на нараду? Я можу вам розповісти, як усе це виглядатиме. Вони трохи погомонять, потім оберуть комісію для складання проекту резолюції. Потім — це вже, мабуть, завтра — комісія запропонує комітетові свій проект. Комітет може схвалити цей проект, а може й зажадати, щоб його доробили; так чи так, далі балачок діло знову не піде. Ну, а потім — вважайте, що післязавтра, — резолюцію подадуть на розгляд з’їздові. Я вже сто разів спостерігав цю знамениту демократичну процедуру. З’їзд закінчиться, а вони все ще дебатуватимуть з приводу тієї резолюції.

— Що ж, може, ви й маєте рацію, — сказав Пітер. — Але такі цинічні речі гидко слухати.

Він висловився необережно й напружився, приготувавшись до різкої відповіді. Але вибуху його слова не викликали. Натомість Уоррен Трент пробурчав:

— Це не цинізм, а досвід. Люди здебільшого кричать про свої так звані принципи, аж доки не захрипнуть. Але й пальцем не поворухнуть, щоб ті принципи захистити.

Зі свого командного пункту — високої конторки в центрі вестибюля — старший розсильний Гербі Чендлер нишком стежив за чотирма хлопцями, що ввійшли з вулиці до готелю. До четвертої години лишалося кілька хвилин.

Двох хлопців Гербі впізнав — це були Лайл Дюмер і Стенлі Діксон. Останній з похмурим виглядом повів усю групу до ліфта, і за кілька секунд вони зникли з очей.