Артур Хейли - Готель

І тут Крістіна сама навіть не помітила, як виклала все про себе цьому чоловічкові. Вона розповіла йому про трагедію у Вісконсіні, про свою самотність і про переїзд до Нового Орлеана, про те, як звикала до нового життя, і про надію, яка тепер у неї народилась. Не приховала вона й того, що сьогоднішнє побачення зірвалося й що це страшенно її гнітить.

Вислухавши її, Олберт Уеллс мудро похитав головою.

— Здебільшого такі речі владнуються самі собою. Та іноді, щоб колесо закрутилося, його все ж треба підштовхнути.

— Може, скажете, як? — засміялася вона.

Він похитав головою.

— Ви жінка, вам видніше. Але одну можливість варто обміркувати. Оскільки сьогодні сталося таке непорозуміння, ваш хлопець, напевно, спробує призначити вам побачення на завтра.

— Може, й спробує, — всміхнулася вона.

— А ви візьміть і домовтеся на завтра з ким-небудь іншим. Після цього він вас тільки ще більше цінуватиме.

— Виходить, треба щось вигадати?

— Зовсім не обов’язково. Я так чи так хотів запросити вас, міс… цебто, даруйте, Крістіно. Хотів запросити вас на вечерю, щоб якось віддячити за все, що ви для мене зробили. Тож якщо ви не гидуєте товариством старого діда, — беріть мене в дублери.

— Я охоче повечеряю з вами, і притому зовсім не як з дублером, — відповіла вона.

— От і чудово! — просяяв чоловічок. — Ну, а зустрінемося ми, мабуть, у готельному ресторані, бо я пообіцяв лікареві ще два-три дні не виходити надвір.

На мить Крістіна завагалася, подумавши, що Олберт Уеллс, певно, не знає, які гроші деруть у головному ресторані «Сейнт-Грегорі» з вечірніх відвідувачів. Доглядальниця вже стала йому в добру копійчину, а Крістіні зовсім не хотілося розоряти старого. Але тут їй спала одна ідея і, поклавши здійснити її пізніше, вона сказала:

— Гаразд! Готель цілком влаштовує мене. Але з такої нагоди ви дозволите мені з’їздити після роботи додому й перевдягтися. Згода? Тоді домовляємося: завтра, о восьмій вечора.

Попрощавшись з Олбертом Уеллсом і вийшовши в коридор чотирнадцятого поверху, Крістіна побачила, що ліфт номер чотири не працює. Робітники поралися біля його дверей і в самій кабіні.

Вона викликала інший ліфт і спустилася на другий поверх.

В номері на сьомому поверсі готелю голова з’їзду дантистів доктор Інгрем грізним поглядом зміряв свого відвідувача.

— Макдермот, якщо ви прийшли сюди, сподіваючись якось залагодити справу, то я вам відразу скажу: не старайтеся даремно. Я вгадав мету вашого візиту?

— Так, — визнав Пітер, — вгадали.

— Спасибі хоч, що не брешете, — пробурчав лікар.

— А мені нема чого брехати. Я служу в цьому готелі, докторе. І мій службовий обов’язок — захищати його інтереси.

— Отже, ви виконали свій обов’язок щодо Джіма Ніколаса й пишаєтеся цим?

— Ні, сер. По-моєму, ми вчинили негарно. І я не шукаю собі виправдання в тому, що не можу змінити тутешніх порядків.

Голова з’їзду дантистів зневажливо пирхнув.

— Якби це вам справді боліло, ви б кинули цю роботу й знайшли іншу. Де платять, може, менше, але не примушують іти проти свого сумління.

Пітер почервонів, але стримався й промовчав. Він нагадав собі, що сьогодні вранці у вестибюлі захоплювався прямотою й чесністю літнього лікаря. І відтоді ніщо не змінилося.

— Чому ж ви замовкли? — запитав доктор Інгрем, пильно дивлячись йому в очі.

— Я можу піти звідси, — сказав Пітер. — Але що це дасть? Того, хто прийде на моє місце, тутешні правила можуть цілком задовольняти. Мене ж, принаймні, вони не задовольняють. То краще я лишатимусь тут і робитиму все, щоб їх змінити.

— Правила! Умовиводи! Тріскучі фрази! — Рум’яне лікареве обличчя потемніло. — Скільки разів я вже чув усе це! І як воно мені осточортіло! Мені соромно, соромно й гидко за весь рід людський!

Вони постояли мовчки, потім доктор Інгрем сказав уже спокійніше:

— Ну, гаразд, Макдермот. Я ладен припустити, що ти ще не продав душу дияволу. Тобі, мабуть, і справді не солодко, і скільки б я на тебе не кричав, лихові це не зарадить. Я хочу тільки, щоб ти зрозумів, синку: часто клята розважність таких людей, як ми з тобою, призводить до таких-от неподобств, як сьогоднішнє.

— Я розумію це, докторе. Хоч мушу вам сказати, що все це не так просто, як ви вважаєте.

— Просто чи не просто, а ви чули, що я сказав Ніколасові. Якщо перед ним не вибачаться і не дадуть йому номера, з’їзд у цьому готелі не відбудеться.

Пітер обережно сказав:

— Наскільки я розумію, те, що відбувається на такому з’їзді, як ваш, — наукові дискусії, обмін досвідом тощо, — дає велику користь людям.