Артур Хейли - Готель

Пітер попросив телефоністку розшукати старшого детектива. Він не знав, у готелі Огілві чи ні, бо цей гладун ходив на роботу за розкладом, відомим тільки йому самому. Незабаром, однак, Пітера повідомили, що Огілві вже особисто розслідує цю справу і найближчим часом доповість про результати. Хвилин за двадцять той увійшов до кабінету Пітера Макдермота і обережно вмостився в шкіряному кріслі перед столом.

Переборюючи інстинктивну неприязнь до цієї людини, Пітер запитав:

— Ну, що ви з’ясували?

— Цей тип, якого обікрали, — дурний шмаркач. Спіймався на гачок. Ось список украдених речей. — Огілві поклав на стіл списаний аркуш. — Копію я залишив собі.

— Дякую. Я передам його нашій страховій компанії. А як злодій потрапив у номер? Є якісь сліди?

Детектив похитав головою.

— Він мав ключа. Тут усе ясно, як божий день. Кілбрік зізнався, що вчора загуляв у Французькому кварталі. Його мамі, видно, не слід було відпускати його самого. Твердить, що ключа свого загубив. Присягається, що загубив. Та я гадаю, що його обдурила якась наводчиця.

— Хіба він не розуміє, що, сказавши правду, може допомогти нам знайти вкрадене?

— Я йому втовкмачував це. Та все даремно. По-перше, в нього зараз ум за розум заходить. А по-друге, він, видно, зметикував, що готельна страховка компенсує його втрати. А може, хоче й поживитися на цьому — каже, що мав у гаманці чотириста доларів готівкою.

— Ви не вірите йому?

— Не вірю.

«Що ж, — подумав Пітер, — цей містер Кілбрік буде розчарований: готельна страховка компенсує вартість утрачених речей на суму не більш як сто доларів, і на готівку це не поширюється».

— Ну, а що ви скажете про цю історію взагалі? Думаєте, це поодинокий випадок?

— Ні, — відповів Огілві. — Я гадаю, тут ми маємо справу з професіональним готельним злодієм. І він мешкає у нас.

— У вас є якісь підстави думати так?

— Атож. Уранці надійшла ще одна скарга — з номера шістсот сорок першого. Вам про неї, мабуть, іще не доповіли.

— Якщо й доповіли, то я не пригадую.

— Рано вранці — видно, ще вдосвіта, — якийсь тип увійшов у номер шістсот сорок перший, відімкнувши двері своїм ключем. Мешканець номера прокинувся. Тоді той тип удав, ніби він п’яний і переплутав номери — йому, мовляв, треба в шістсот чотирнадцятий. Ну, законний мешканець знову заснув, а прокинувшись, поцікавився, чому ключ від номера шістсот чотирнадцять підходить до дверей шістсот сорок першого. Отак я й довідався про це.

— Портьє не міг дати не той ключ?

— Міг, але в даному випадку портьє до цього не причетний. Я перевірив. Нічний черговий присягається, що ні того, ні того ключа нікому не давав. І в шістсот чотирнадцятому мешкає подружжя. Вони лягли рано й спали до ранку.

— Чи маєте ви опис людини, яка заходила до шістсот сорок першого?

— Дуже приблизний — вважайте, що не маю. Для більшої певності я звів мешканців шістсот сорок першого й шістсот чотирнадцятого. До номера шістсот сорок першого заходив не той, що мешкає в шістсот чотирнадцятому. І ключі я перевірив: кожен підходить тільки до одних дверей.

Пітер задумливо промовив:

— Скидається на те, що тут справді орудує професіональний злодій. Треба вживати заходів.

— Дещо я вже зробив, — сказав Огілві. — Звелів усім портьє надалі питати прізвище, перш як давати ключ. Помітивши щось підозріле, портьє, за моєю інструкцією, повинен вручити ключ, але запам’ятати обличчя того, хто взяв ключ, і негайно повідомити когось із моїх підлеглих. Покоївкам і коридорним наказано стежити за людьми, які вештаються по готелю, і взагалі бути уважними й до всього придивлятися. Мої підлеглі переходять на подовжені зміни. Вночі вони регулярно обходитимуть усі поверхи.

Пітер схвально кивнув.

— Що ж, непогано. А ви самі не маєте наміру на день-два переїхати до готелю? Коли хочете, я можу організувати для вас номер.

Пітерові здалося, що на обличчі гладуна промайнула тінь тривоги. Старший детектив похитав головою.

— Не треба, обійдуся.

— Але ви будете десь тут?

— Так, буду. — Сказано це було з притиском, але якось непереконливо. Немовби відчувши це, Огілві додав: — Навіть якщо мене тут якийсь час не буде, мої люди й самі дадуть собі раду.

Все ще вагаючись, Пітер спитав:

— Але ви будете кооперуватися з поліцією?

— До нас мають прийти двоє агентів у цивільному. Я розповім їм і про другий випадок, і вони, напевно, наведуть довідки — хто міг приїхати сюди на гастролі. Якщо це рецидивіст, то, може, нам пощастить узяти його.