Артур Хейли - Готель

— Містере Трент, я ж пропаду. В моєму віці мене ніхто не візьме на роботу. А в мене сім’я…

— Так, Томе. Я пам’ятаю про це, — тихо промовив Уоррен Трент.

Ерлшор промимрив:

— Зарплата в мене маленька… Я б не зводив кінці з кінцями. На все ж потрібні гроші — і на квартиру, і на одежину для діточок…

— І на букмекерів, Томе. Про них теж не забудь. Вони весь час смикали тебе, правда ж? Вимагали, щоб ти розплачувався… — Це був постріл навмання, але Ерлшорове мовчання засвідчило, що він влучив у ціль. — Ну, годі балакати, — твердо промовив Трент. — Забирайся геть з готелю, і щоб ноги твоєї тут не було.

В «Понтальбі» зробилося людно — з вестибюля весь час надходили нові відвідувачі, і в коктейль-холі запанував багатоголосий гомін. Молодий помічник бармена зайшов за стойку й почав готувати коктейлі, а офіціанти підхоплювали їх і розносили по столиках. Хлопець намагався не дивитися на хазяїна готелю й на свого тепер уже колишнього начальника.

Том Ерлшор заморгав і, наче не вірячи власним вухам, запитав:

— А як же відвідувачі? Зараз ленч…

— Це вже не твій клопіт. Ти тут більше не працюєш.

Повільно, в міру того, як до свідомості бармена доходило, що хазяїнове рішення — остаточне й безповоротне, вираз його обличчя змінювався. З нього зійшла маска запобігливості, залишивши по собі тільки криву, злобну посмішку.

— Гаразд, я піду, — процідив він крізь зуби. — Тільки ви теж вилетите звідси, всемогутній містере Трент, бо і вам скоро дадуть коліном під зад. Про це вже всі знають!

— Що ж вони знають?

— А те, що ви нікчемний старий дурень, який і з паперовим кульком не дав би собі ради — не те, що з готелем. Через це у вас і відберуть готель, відберуть, це вже точно, і не я один реготатиму до нестями, коли почую про це! — Відсапуючись, він трохи повагався — казати далі чи досить і цього? Та бажання дати здачі взяло гору над обачністю. — На всіх, хто тут працює, ви дивилися як на свою власність. Що ж, може, ви й платили нам на кілька центів більше, ніж платять інші, а декому — мені наприклад — ще й подачки давали — такий собі Ісус Христос і пророк Мойсей в одній шкурі! Але ми не такі дурні, ми все розуміли. Ті кілька центів ви накидали нам, щоб ми не вступали до профспілки, а подачки роздавали тому, що вони звеличували вас у власних очах, і всі знали, що вам від них більше радості, ніж нам. Ось чому люди сміялися з вас, і кожен — і я теж — дбав про себе сам. Ще й як дбав! Знали б — за голову схопились, тільки цього вам повік не взнати. — Ерлшор замовк, і на обличчі його відбилася тривога — чи не надто далеко він зайшов.

Коктейль-хол швидко заповнювали люди. Два сусідніх стільці за стойкою були вже зайняті. Під акомпанемент дедалі голоснішого гамору Уоррен Трент задумливо тарабанив пальцями по шкіряному верху стойки. Дивно, але він уже не відчував гніву.

Він звів очі на чоловіка, з яким був знайомий тридцять років і якого всі тридцять років не знав.

— Томе, ти ніколи не здогадаєшся, чому і як, але наостанку ти зробив мені велику послугу. А тепер забирайся — поки я не передумав і не запроторив тебе за грати.

Том Ерлшор крутнувся на підборах і, дивлячись перед себе, пішов геть.

Після скандалу, який завершився тим, що доктор Ніколас пішов з готелю, Пітер Макдермот засмучено постояв у вестибюлі, міркуючи, що робити далі. Кінець кінцем він вирішив, що зразу ж апелювати до організаторів з’їзду дантистів не варто. Якщо голова з’їзду доктор Інгрем здійснить свою погрозу й на його вимогу делегати почнуть виїздити з готелю, то станеться це не раптово — в кожному разі, не раніше, ніж завтра вранці. Отож годину-дві можна спокійно перечекати — хай пристрасті трохи вщухнуть. А потім він звернеться до доктора Інгрема чи, як буде потреба, до його колег.

Що ж до репортера, який був свідком цієї ганебної сцени, то з ним, певна річ, ніякі переговори вже неможливі. Лишається тільки сподіватись, що газета не зробить скандал у «Сейнт-Грегорі» сенсацією дня…

Повернувшись до свого кабінету, Пітер до обіду просидів над дрібними поточними справами. Хоч як йому хотілося розшукати Крістіну, він вирішив не робити цього, розуміючи, що і тут краще виждати, щоб вона трохи заспокоїлася й охолола. Вранці він допустився ідіотської помилки, і тепер мусив якось затерти її.

Він хотів навідатися до Крістіни перед обідом, але йому перешкодив телефонний дзвінок: черговий заступник адміністратора повідомив, що в номері, зайнятому містером Стенлі Кілбріком з міста Маршалтауна, штат Айова, побував злодій. Хоч містер Кілбрік повідомив про це кілька хвилин тому, обікрали його, очевидно, вночі. Злодій забрав багато коштовностей, велику суму грошей, і, як висловився заступник адміністратора, містер Кілбрік перебуває в істеричному стані. Один з готельних детективів уже піднявся до нього в номер.