Артур Хейли - Готель

— Полечу я. Трошки зміню свою зовнішність, надіну окуляри. Буду обережна, і ніхто мене не впізнає. — Погляд її зупинився на маленькій шкіряній валізці, що стояла біля секретера. — Решту грошей я візьму з собою і доведу вже цю справу до кінця.

— Ти говориш так, немов… немов той тип уже в Чікаго… А він ще туди не доїхав.

Очі її широко розкрилися — неначе вона згадала забутий страшний сон.

— О боже! Тепер… саме тепер, тепер… він мусить, будь-що мусить доїхати!

Незабаром після ленчу Пітер Макдермот збігав додому й перевдягнувся: перемінив свій строгий робочий костюм на полотняні штани і легкий піджак. Потім на кілька хвилин заскочив до свого кабінету, щоб підписати листи. Виходячи, він поклав їх Флорі на стіл.

— Я повернуся десь надвечір, — сказав він їй і запитав: — Ви з’ясували що-небудь про Огілві?

Секретарка похитала головою.

— Нічого істотного. Ви просили довідатися, чи Огілві сказав кому-небудь, куди їде. Я розпитувала. Він не сказав про це нікому.

Пітер гмукнув.

— Що ж, мене це не дивує.

— І ще одне. — Флора повагалася: — Власне, обставина незначна, але, по-моєму, трохи дивна.

— Яка ж саме?

— Ви сказали, що містер Огілві від’їхав на «ягуарі»?

— Так.

— Це машина герцога й герцогині Кройдонських.

— Ви певні?

— Я перевірила, — відповіла Флора, — спеціально дзвонила в гараж. Мені порадили звернутися до Калгмера — нічного контролера.

— Так, я знаю його.

— Він чергував минулої ночі. Я подзвонила йому додому, і він сказав, що Огілві прийшов з письмовим дорученням на машину, підписаним герцогинею Кройдонською.

Пітер знизав плечима.

— Що ж, тоді все гаразд.

І все-таки дивно було, що Огілві поїхав саме в герцогській машині; а ще дивніше — що герцог і герцогиня мають якийсь зв’язок з екс-полісменом. Очевидно, ця обставина здивувала і Флору.

— Машину ще не пригнали назад? — спитав Пітер.

Флора похитала головою.

— Я вже хотіла поговорити з цього приводу з герцогинею. А потім вирішила, що спершу пораджуся з вами.

— Правильно.

Звичайно, найпростіше було б запитати в ясновельможного подружжя, чи не знає воно, куди подався Огілві. Воно ж, мабуть, знає, бо позичило гладунові свою машину. Але Пітер вагався. Після недавньої сутички з герцогинею йому не хотілося нового скандалу, тим більше, що такі розпити вона могла витлумачити як втручання в її особисті справи. До того ж, звертаючись до неї, він тим самим визнав би, що адміністрації невідомо, де вештається в робочий час начальник готельної охорони!

— Зачекаємо ще трохи, — сказав він Флорі.

Тут йому спало на думку, що він не довів до кінця ще однієї справи — з Гербі Чендлером. Уранці він мав намір переповісти Уорренові Тренту вчорашні визнання Діксона, Дюмера та інших — про причетність старшого розсильного до подій, які завершилися п’яним дебошем. Але в хазяїна був такий відчужений вигляд, що Пітер вирішив відкласти розмову й спочатку особисто поговорити з Чендлером.

— Дізнайтеся, чи Гербі Чендлер чергує сьогодні ввечері, — звелів він Флорі. — Якщо чергує, перекажіть, щоб зайшов до мене сюди о шостій вечора. Якщо ні — хай зайде завтра вранці.

Спустившись на перший поверх, Пітер пройшов досить темним вестибюлем і, вийшовши на Сейнт-Чарлз-авеню, аж замружився від яскравого полудневого сонця.

— Пітере, я тут!

Повернувши голову, він побачив Маршу, що сиділа за кермом білої машини з відкинутим верхом, затиснутої між кількома таксі. Запобігливий готельний швейцар випередив Пітера й відчинив перед ним дверцята автомобіля. Сідаючи поряд з Маршею, Пітер помітив усміхнені обличчя таксистів; один з них підморгнув Марші й зазивно свиснув.

— Привіт! — сказала Марша. — Якби ви не прийшли, я б узяла пасажира: пропозиції вже були.

Дивлячись на неї, таку принадну в легенькій літній сукні, Пітер відчув, що жартівливим тоном вона намагається приховати ніяковість — викликану, можливо, спогадами про вчорашнє. Може, сьогодні, при світлі денному, вона отямилася? В усякому разі, якщо сама вона про вчорашнє не згадуватиме, то він і поготів.

В’їхавши в потік машин, Марша скоса глянула на нього.

— Про що ви думаєте?

— Про історію, — збрехав він. — 3 чого ми почнемо?

— Зі старого кладовища святого Людовіка. Ви вже побували там?

Пітер заперечно похитав головою.

— Кладовища досі випадали з кола моїх інтересів.

— Для новоорлеанського можна зробити виняток.

До Бейсін-стріт було недалеко. Марша вправно розвернула машину й поставила її на стоянці. Перебігши через бульвар, вони пройшли попід муром і опинилися перед старовинною, з колонами, брамою кладовища св. Людовіка.