Ингеборг Бахман - Мáліна

Було це не світло, а квітка [110] …Було це не світло, а квітка… — Ремінісценція з вірша Пауля Целана «Найбіліший голуб злетів…» (із книги «Мак і пам’ять»). , розквітла тієї буремної ночі, найчервоніша з червоних, і походження була вона неземного. Простягнула принцеса руку за квіткою, та долоня її разом з квіткою доторкнулась чиєїсь руки. Ущухнув вітер, замовкнув сміх верболозу, і в дивному, білому сяєві місяця, що сходив і осявав щораз тихші води Дунаю, упізнала вона перед собою незнайомця в чорнім плащі, він тримав її руку, а два пальці другої притулив до вуст, щоб вона знову не запитала, хто він, — та темні, теплі очі його всміхались до неї. Він був чорнішим, ніж перед тим чорнота, яка обступала її, вона припала до нього та опустилась помалу в обіймах його на пісок, він поклав їй на груди квітку, мов мертвій, та накрив плащем і її, і себе.

Сонце було вже високо на небі, коли незнайомець розбудив принцесу зі сну, який нагадував смерть. Правдиво безсмертних — стихії, він змусив мовчати. Принцеса і незнайомець почали розмовляти, ніби були вже віддавна знайомі, і коли один говорив, усміхався інший. Вони промовляли світлі та темні слова [111] …Вони промовляли світлі та темні слова… — Літературна цитата з поетичного діалогу Інґеборґ Бахман та Пауля Целана: поетична формула з вірша Бахман «Промовляти темні слова», який вона читала в Нієндорфі 1952 р. (див. «Хронологію життя та творчості…», рік 1952), та з поезії Пауля Целана «Корона» зі збірки «Мак і пам’ять». . Повінь спала, і тільки сонце зайшло, принцеса почула, як встає її кінь, форкає та риссю біжить крізь хащі. Вона злякалася до глибини серця й сказала: Мушу йти далі, мушу йти проти течії вгору, йди зі мною, не лишай мене більше ніколи! Та незнайомець похитав головою, і принцеса запитала його: Ти мусиш вернутися до народу свого?

Він усміхнувся: Мій народ найдавніший з усіх відомих народів і розвіяний на всі сторони світу.

Тоді йди зі мною! вигукнула принцеса з болем та нетерпінням, але незнайомець сказав: Терпіння, май лиш терпіння, бо ти ж знаєш, ти знаєш. За ніч принцеса набула дару ясновидіння, тому сказала крізь сльози: Я знаю, ми зустрінемось знову.

Де? усміхнувшись, запитав незнайомець, і коли? Бо справжньою є лише нескінченна мандрівка.

Принцеса глянула на погаслу, зів'ялу квітку, яка лишилася на землі, стулила повіки й на межі сну сказала: Зажди лиш, дай мені подивитись!

Повільно вона почала свою розповідь: Буде це далі, вгорі ріки, знову почнеться переселення люду, і станеться це в іншому віці, зачекай, дай мені розпізнати, коли, це буде через двадцять сторіч, ти промовлятимеш, мов інші люди: Кохана… [112] …ти промовлятимеш, мов інші люди: Кохана… — Ремінісценція з вірша Пауля Целана «Даремно малюєш серця на вікні» (із книги «Мак і пам’ять»).

Що це таке, сторіччя? запитав незнайомець.

Вона взяла пригорщу піску і швидко просіяла її крізь пальці, сказавши при цьому: Це і є, приблизно, двадцять сторіч, а потім настане час [113] …потім настане час… — Ремінісценція з вірша Пауля Целана} «І я дивлюся на тебе…» (із книги «Мак і пам’ять»). , коли ти прийдеш і мене поцілуєш [114] …коли ти прийдеш і мене поцілуєш… — Літературна цитата з вірша Пауля Целана «Як пригорща часу» (із книги «Maк і пам’ять»). .

Тоді це станеться незабаром, сказав незнайомець, продовжуй!

Це станеться в місті одному, а в цьому місті на одній вулиці, розповідала принцеса далі, ми будемо грати в карти, я програю зіниці [115] …ми будемо грати в карти, я програю зіниці… — Образна аналогія до вірша Пауля Целана «Спомин про Францію». свої, це буде в неділю.

Що це таке, місто й вулиця? — запитав незнайомець вражено. Принцеса здивувалася й відповіла: Ми скоро побачимо це, я знаю лише слова, але ми скоро побачимо, ти зраниш терном серце моє [116] …ти зраниш терном серце моє… — Образна аналогія до вірша Пауля Целана «Тихо!» (із книги «Мак і пам’ять»). , ми стоятимемо перед вікном [117] …ми стоятимемо перед вікном… — Образна аналогія до вірша Пауля Целана «Корона» (із книги «Мак і пам’ять»). , дай лиш мені сказати! Це вікно буде повне квітів, на кожне сторіччя там стоятиме квітка, понад двадцять квіток, по цьому ми розпізнаємо, що стоїмо на непомильному місці, і всі ці квіти будуть такі, як оця!

Принцеса стрімко скочила на коня, хмари ставали для неї дедалі нестерпніші, бо незнайомець окреслив подумки свою та її першу смерть. Він більше нічого не заспівав на прощання, і вона поскакала назустріч своїй країні з блакитними пагорбами, яка з'явилася вдалині, у страхітливій тиші, з серцем, яке він зранив тим першим терном, і впала, скривавлена, зі свого вороного посеред двору замку [118] …посеред двору замку… — Образна аналогія до вірша Пауля Целана «Даремно малюєш серця на вікні» (із книги «Мак і пам’ять»). , на очах у вірного почту. Та всміхалася й шепотіла, охоплена жаром: