Auprés de ma blond
Я —
Що ти?
Я —
Що?
Я — щаслива
Qu'il fait bon
Ти щось говориш?
Нічого я не сказала
Falt bon, fait bon
Я скажу тобі це пізніше
Що хочеш пізніше?
Ніколи тобі цього не скажу
Qu'il fait bon
Та скажи вже
Тут стільки гуркоту, я не можу перекричати
Що ти хочеш сказати?
Не можу сказати цього голосніше
Qu'il fait bon dormir
Кажи ж бо, ти мусиш сказати сьогодні
Qu’il fait bon, fait bon
Що я воскресла
Бо пережила зиму
Я, знаєш, така щаслива
Бо бачу Штатдпарк
Fait bon, fait bon
Бо з’явився Іван
Бо Іван і я
Qu’il fait bon dormir [84] Поряд з моєю блондинкою, як гарно, гарно, гарно заснути, як гарно заснути, як гарно заснути мені! ( фр .) — слова з французької народної пісні.
!
Іван питає мене вночі: чому існує лише Мур Плачу [85] Мур Плачу — Західна стіна, або Стіна Плачу в Єрусалимі — все, що залишилося від Другого храму юдаїзму, який зруйнували римляни у 70-х роках після P. X. Саме біля нього євреї оплакували втрачений храм. Сьогодні вірні промовляють біля стіни свої молитви або закладають їх у вигляді записок між каменями в мур.
, чому ніхто ще не збудував Муру Радості?
Щаслива. Я щаслива.
Якщо Іван цього хоче, я побудую Мур Радості навколо цілого Відня, там, де були старі бастіони і де тепер Рінґ, та, про мене, ще й Щастя Мур навкруги потворного Ґюртеля — кільцевої навколо Відня. Щодня ми могли б ходити тоді до цих нових мурів, ділитися там своїм щастям та радістю, бо це значить щастя, це значить, що ми щасливі.
Іван питає: мені вимкнути світло?
Ні, одне хай горить, лиши одне світло, будь ласка!
Але якось я вимкну в тебе абсолютно все світло, спи вже, і будь щаслива.
Я щаслива.
Якщо ти не будеш щаслива —
Що тоді?
Тоді ти ніколи не зможеш зробити щось добре.
А я промовляю про себе: щаслива, я це зможу зробити. Іван тихо виходить з кімнати і вимикає все світло, чую, як він іде геть, лежу спокійно, щаслива.
Схоплююсь і вмикаю нічну лампу на столику, охоплена жахом стою посередині кімнати, з волоссям скуйовдженим, з покусаними вустами, геть вибігаю, вмикаю світло за світлом, бо Маліна, може, вже вдома, я мушу негайно з ним говорити. Чому немає ні Муру Щастя, ні Муру Радості? Як зоветься той мур, до якого я знову іду вночі? Маліна вийшов здивовано зі своєї кімнати, він розглядає мене, похитує головою. Чи варто ще бути зі мною? — питаю Маліну, але Маліна нічого не каже, він веде мене у ванну кімнату, бере серветку, зволожує в теплій воді й витирає мені обличчя, лагідно мовить: Як же ти виглядаєш? що сталося знову? Він розмазує мені по обличчі туш для вій, я його відпихаю, шукаю вату та молочко косметичне, стаю перед дзеркалом, зникають плями, чорні сліди, брунатно-червоні сліди тонального крему. Маліна в задумі спостерігає, каже: Забагато питаєш мене та зарано. Не варто іще, хоча, напевно, колись буде варто.
У центрі старого міста, поблизу церкви святого Петра я побачила старовинний письмовий пульт в антиквара, він не хоче вступити ціни, але я хотіла б його купити, бо тоді змогла б написати щось на пергаменті, старому й добротному, якого тепер немає, пером, якого тепер не буває, чорнилом, якого вже ніде не знайти. Я хотіла б писати цю інкунабулу [86] Я хотіла б писати цю інкунабулу стоячи… — Інкунабула ( лат .) — першодрук.
стоячи, бо минає сьогодні двадцять років, як я кохаю Івана, а 31-го числа цього місяця мине рік і три місяці і тридцять один день відтоді, як ми познайомились, однак далі я хочу вписати ще страхітливу латинську дату — ANNO DOMINI MDXXLI, яку жодна людина не зрозуміє. В маюскулі [87] В маюскулі я намалюю… — Маюскула (лат.) — велика буква стародавніх латинської та грецької писемностей.
я намалюю червоним чорнилом суцвіття золотоглавих лілей і заховаюся за легендою жінки, якої ніколи і не було.
Таємниці принцеси Каґранської
Жила-була принцеса Шаґрська чи Шаґеранська, з роду, що звався в пізніші часи Каґран [88] …з роду, що звався в пізніші часи Каґран. — Каґран — старовинний рід, чиє ім’я дало в XI ст. назву поселенню Шаґеран. Частина двадцять другого району Відня, де було це поселення, має сьогодні назву Каґран.
. Бо святий Юрій, який забив змія у багновищі, щоб після скону потвори міг з'явитися Клаґенфурт, діяв і тут, у старовинному Мархфельддорфі [89] …у старовинному Мархфельддорфі, на другому боці Дунаю… — Мархфельддорф — місцевість у Мархфельді — найбільшій долині Нижньої Австрії, де на багато кілометрів простягнулися Дунайські заплави.
, на другому боці Дунаю; і пам'ять про це береже стара церква, яка має його ім'я, та, що поблизу заплав.
Читать дальше