Ингеборг Бахман - Мáліна

Хочеш, підемо в кіно? — питаю, бо бажанням піти в кіно могла б Івана затримати, щоб він ще не йшов додому, і розгортаю сторінку з кінопрограмою. ТРИ СУПЕРМЕНИ НАВОДЯТЬ ПОРЯДОК, ТЕХАСЕЦЬ ДЖІМ, ГАРЯЧІ НОЧІ У РІО. Сьогодні Іван, однак, більше не хоче до міста, він залишає шахи, одним духом осушує свій бокал, надто швидко йде до дверей, як завжди, без прощання, може тому, що маємо попереду ще все життя.

Пришиваю ґудзика до свого халата й поглядаю коли-не-коли на купу паперу перед собою. Панна Єлінек сидить із похиленою головою перед машинкою та чекає, вона вставила два аркуші з копіркою поміж ними, а оскільки мовчу й відкушую нитку, вона радісно зводить очі, коли чує телефонний дзвінок, рвучко знімає трубку, а я говорю: Скажіть, що спаде Вам на думку, що мене немає, що підете поглянути (але де панна Єлінек має шукати мене, не в шафі ж для одягу або в креденсі, я рідко туди заглядаю), — скажіть, що я хвора, від’їхала, вмерла. Панна Єлінек виглядає напружено й ввічливо, вона затуляє долонею трубку й шепоче: Однак це ж міжміська, із Гамбургу.

Скажіть, будь ласка, що тільки Вам до вподоби.

Панна Єлінек наважується повідомити, що вдома мене немає, ні, дуже прикро, але не знає, кладе з задоволенням трубку. Це було все ж таки якесь розмаїття.

А що ми напишемо до Реклінґгаузену, Лондона та до Праги? ми ж хотіли сьогодні відповісти на ці листи, нагадує панна Єлінек, і, отож, я швидко розпочинаю:

Вельмишановні панове,

велике спасибі Вам за листа від, дата, etc [66] І так далі ( лат .). .

І раптом мені спадає на думку, що в пальті, яке весною називаю весняним, а восени осіннім, відпоролася підшивка, і я біжу до стінної шафи, бо колись же я маю пришити цю підшивку, риюсь у пошуках синьої нитки, питаю в доброму настрої: Де ми спинилися, що я сказала? А, так. Байдуже, пишіть, що спаде Вам на думку, що щось мені перешкодило, або, що від’їхала, або, що хворію. Панна Єлінек злегка всміхається, вона, звичайно, напише про "перешкоду", бо схиляється до відмов поміркованих, які мають люб’язне й нейтральне звучання. Не варто людям давати приводу, переконана панна Єлінек, яка завжди питається дозволу, коли хоче зайти до ванни. Звідти вона виходить напарфумована, гарна, висока, струнка, і, звичайно, заручена з асистентом із поліклініки; красивими, довгими пальцями вона вдовбує до машинки побажання найкращі, тут і там дружнє або сердечне вітання.

Панна Єлінек чекає й чекає. Підшивка пришита, і кожна з нас випиває ковток чаю зі свого горнятка.

Щоб Ви не забули — Уранія, це теж терміново.

Панна Єлінек знає, що зараз може сміятися, бо ми у Відні, який не викликає у неї такого респекту, як Лондон, Санта Барбара, або Москва, цього листа вона пише сама, хоч він підозріло, я б сказала буквально, схожий на лист до всіх товариств та вищих народних шкіл.

Виникає проблема Англії, і я пожовую залишок синьої нитки. Знаєте що, сьогодні ми просто закінчимо й напишемо увесь цей непотріб наступного тижня. Мені взагалі нічого не спадає на думку. Панна Єлінек дає мені зрозуміти, що чує це надто вже часто, і що краще від цього не буде, вона неодмінно хоче почати, хоче спробувати сама.

Dear Miss Freeman:

thank you very much for your letter of august 14th. [67] Дорога міс Фрімен! Велике спасибі Вам за Вашого листа від 14 серпня ( англ .).

Однак тут я повинна була б розповісти панні Єлінек цю дуже складну історію, і я промовляю благально: Найрозумніше буде, якщо Ви напишете ще два рядки й пошлете всі чотири листа до доктора Ріхтера, і додаю нервово, бо щомиті може зателефонувати Іван: Та ж ні, я кажу Вам уже вдесяте, його звати Вулф, а не Вольф, не так, як вовка у казці, Ви ж можете перевірити, ні, помер 45, я майже певна, погляньте ж бо, а потім викиньте це з голови, ми зачекаємо, поки він відповість, ця міс Фрімен і так вже завдала нам тільки страшенних клопотів.

Пані Єлінек згідна зі мною, вона прибирає усе з письмового столу, а я підсовую телефон ближче до себе. В наступний момент справді лунає дзвінок, чекаю, поки він тричі подзвонить, це справді Іван.

Чи та Єлінек вже пішла?

Панна Єлінек, прошу, ти що собі дозволяєш?

Як на мене, нехай буде панна

За чверть години?

Так, це можливо

Ні, ми вже зараз закінчимо

Лише віскі, чай, ні, більше нічого

Поки панна Єлінек зачісується й одягає пальто, кілька разів розкриває та закриває у пошуках продуктової сітки сумку, вона знову мені нагадує, що три важливі листи я хотіла написати сама, і що закінчились марки поштові, скотч їй теж потрібно купити, а я їй нагадую, що наступного разу вона неодмінно мусить переписати імена тих людей із різних карток до записної книжки, ви ж знаєте, тих людей, бо завади треба тримати в пам’яті якихось людей, місце яких у адресній книзі, а може, в записнику, бо неможливо запам’ятати стільки людських імен. Ми бажаємо одна одній мати гарну й приємну неділю, і я сподіваюсь, що вона не почне іще раз драпувати навколо шиї шовкову хустину, бо Іван може справді з’явитись щомиті, і я з полегшенням чую, як зачиняються двері й делікатні міцні підбори нових черевичків панни Єлінек стукочуть донизу по східцях.