Хорхе Борхес - Книга вигаданих істот

Еліазар {63} 63 Еліазар із Вормса (повне ім’я — Еліазар бен Єгуда бен Калонімус, бл. 1176–1238) — середньовічний містик, знавець Талмуда. із Вормса зберіг формулу, за якою можна створити Голема. Подробиці цього дійства описані в двадцяти трьох колонках in folio [15] Великий книжковий формат ( прим. перекладача ). та вимагають знання «абеток двохсот двадцяти однієї брами», що повинні повторюватися над кожним органом Голема. На його чолі мусить бути витатуйоване слово «Emet», що означає «Істина». А щоб знищити цю істоту, слід стерти першу літеру: тоді залишиться слово «met», тобто «смерть».

«Крилатими чудовиськами» називає Грифонів Геродот {64} 64 Геродот Галікарнаський (484—425 до н. е.) — давньогрецький історик. , оповідаючи про їхню безупинну війну з Арімаспами {65} 65 Арімаспи — міфічний народ, який жив на північному сході стародавнього світу і вів безупинну війну з грифонами за скарби, які ті охороняли. ; майже так само непевно висловлюється Пліній, згадуючи довгі вуха та кривий дзьоб цих «казкових птахів» (X, 70). Мабуть, найбільш докладно змальовує їх у вісімдесят п’ятій главі своїх знаменитих « Пригод » примарний сер Джон Мандевіль {66} 66 Мандевіль, Джон — ім’я оповідача в знаменитій книзі XIV ст. «Пригоди сера Джона Мандевіля». :

«З цього краю (Туреччини) люди подорожують до Бактрії, землі лиходіїв і хитрунів, де є дерева, котрі, наче вівці, дають вовну для тканини. На цій землі водяться ypotains (гіпопотами), які живуть то на суходолі, то у воді: це напівлюди-напівконі, які харчуються лише людьми, коли вдається їх уполювати. У цьому краю багато Грифонів, більше, ніж деінде; кажуть, спереду вони подібні до орла, а ззаду до лева — і справді, саме така в них будова; однак Грифон більший, ніж вісім левів, і дужчий за сотню орлів. Він здатний підхопити та донести до свого гнізда коня разом з вершником або пару волів, яка в одному запрягу оре поле, бо має він величезні пазурі завбільшки з волячий ріг, і з тих Грифонових пазурів роблять келихи, а з ребер — луки».

Інший славетний мандрівник, Марко Поло {67} 67 Поло, Марко (бл. 1254–1324) — італійський мандрівник. , чув на Мадагаскарі про птаха Рух і спершу був подумав, що йдеться про uccello grifone , птаха Грифона (« Подорожі », III, 36).

За доби Середньовіччя символіка Грифона була суперечливою. В одному італійському бестіарії {68} 68 Бестіарії — збірники середньовічних творів, що містили описи звірів і птахів, супроводжувані алегоричними тлумаченнями. мовиться, що він є уособленням диявола; взагалі ж він є символом Христа, і саме таке тлумачення дає Ісидор Севільський {69} 69 Ісидор Севільський (560—636) — церковний діяч, архієпископ Севільї. у своїх « Етимологіях »: «Христос — лев, оскільки він панує та має могуть; він і орел, бо вознісся після воскресіння».

У двадцять дев’ятій пісні « Чистилища » Данте снить про тріумфальну карету, в яку впряжений Грифон; орлина частина цієї істоти золота, а лев’яча — біло-рожева, що, на думку коментаторів, символізує людську природу Христа [16] Вони згадують образ Молодого з «Пісні над піснями» (V, 10–11): «Коханий мій білий і рум’яний… голова його — щиреє золото» ( прим. авт .). . (Білий упереміш з рожевим дає колір тіла.)

Інші вважають, що Данте символічно зобразив Папу, який є водночас і священиком, і державцем. Дідрон {70} 70 Дідрон, Адольф Наполеон (1806–1867) — французький історик мистецтва та археолог. у « Християнській іконографії » пише: «Папа як понтифік чи орел підноситься до Божого престолу, щоб дістати Його накази, а як лев чи державець владно крокує по землі».

Питання про походження ідей додає до фантастичної зоології двох цікавих істот. Одну з них було вигадано в середині XVII століття, другу — в наступному.

Перша — це «чутлива статуя» Кондільяка {71} 71 Кондільяк, Етьєн Бонно де (1715–1780) — французький філософ. . Декарт обстоював теорію природжених ідей; щоб спростувати його теорію, Етьєн Бонно де Кондільяк вигадав мармурову статую, влаштовану як людське тіло та вмістилище душі, яка однак ніколи не відчувала й не думала. Кондільяк починає з того, що наділяє статую лише одним чуттям, можливо, найпростішим з усіх — нюхом. Запах жасмину — це початок біографії статуї; якусь мить у цілому Всесвіті для неї не існує нічого, крім цього аромату, а радше цей аромат і є цілим Всесвітом, та вже за мить ним стане запах троянди, а потім гвоздики. У свідомості статуї є один-єдиний запах — і ми вже маємо увагу; запах лишається й тоді, коли обставина, що його спричинила, зникає, — і ми маємо пам’ять; одне теперішнє враження й одне минуле оволодівають увагою статуї — і ми маємо порівняння; статуя сприймає аналогії та відмінності — і ми маємо судження; порівняння та судження виникають знову — і ми маємо роздуми; приємний спогад виявляється яскравішим, ніж неприємне враження, — і ми маємо уяву. Коли вже виникли зародки розуму, згодом неодмінно з’являться і зародки волі: любов та ненависть (потяг та відраза), надія та страх. Усвідомлення того, що було відчуто багато станів, дасть статуї абстрактне поняття кількості; усвідомлення себе запахом гвоздики, а перед тим запахом жасмину дасть поняття «Я».