Вашингтон Ірвінг - Ірвінг В. Легенда про Сонну Балку та інші історії

— Грім і блискавка! — вигукнув старий моряк. — Забирайтеся мерщій додому!

Вольферт і його супутники вирішили повертатися. Та все ж цікавість не дозволила їм зникнути цілковито. Довга смуга блискавиці спалахнула цього разу на хвилях і осяяла човен, наповнений людьми, під самим скелястим мисом. Човен підіймався й опускався разом з важкими валами, і при кожному підйомі з нього лилася вода. їм було складно триматися за скелю багром, бо течія їх добряче тормосила. Морський вовк поставив один кінець своєї важкої морської скрині на край борту човна і схопився за ручку з іншого боку, щоб підняти свою ношу, але тут човен відкинуло від берега, скриня зісковзнула з кінчика борту, впала у воду і потягнула за собою моряка. Усі на березі перелякано залементували, а в човні стали брутально лаятись. Але і човен, і людину швидко поглинув приплив. Запанувала суцільна темрява. Вольферту Вебберу навіть примарилося, що він почув волання про допомогу і побачив, як чоловік, котрий тоне, благає про порятунок. Але коли блискавка знову спалахнула над водою, все зникло та спорожніло. Ні чоловіка, ні човна не було видно. Нічого, крім брудних хвиль, що пінилися і кудись поспішали.

Компанія повернулася до корчми, бо мусила зачекати, поки вгамується шторм. Вони знову позаймали свої місця і нетерпляче зиркали один на одного. Уся подія не зайняла і п'яти хвилин, і за цей час вони не зронили навіть десяти слів. Споглядаючи дубове крісло, усі люди ніяк не могли усвідомити того факту, що дивна істота, яка ще недавно ним володіла, повна життя та геройства, тепер була просто трупом. Ось склянка, з якої він щойно пив. Там лежав попіл із люльки, яку він курив, можна сказати, роблячи останню затяжку. Коли поважні бюргери замислилися над цими речами, то осягнули страшне усвідомлення невизначеності людського існування, і кожен відчував, що земля, на якій він стоїть, уже не настільки стійка після такого жахливого випадку.

Однак оскільки більша частина товариства сповідувала цінності, які дозволяють людині стійко протистояти нещастям своїх сусідів, то їм незабаром вдалося змиритися з трагічним кінцем морського вовка. Корчмар був щасливий, що бідолаха встиг оплатити свій рахунок ще до того, як пішов.

— Він прийшов у шторм і пішов у шторм, він прийшов уночі й пішов уночі, невідомо звідки і невідомо куди. Та я знаю, що він пішов у море на своїй скрині і, можливо, десь висадиться, щоб докучати людям в іншій стороні світу! Хоча й тисячу разів жалкую, — додав господар, — що він потрапив у скриню до Деві Джонса [19] Скриня Деві Джонса — так моряки називають могилу для моряків. і не залишив натомість свою морську скриню тут.

— Його скриня! Святий Миколаю, рятуй нас! — верескнув Пічі Прау. — Та я б не залишив цю морську скриню в своєму будинку за жодні гроші, можу вас запевнити, що він приперся б по неї вже наступної ночі й заполонив примарами всю оселю. А те, як він подався в море, викликає в моїй пам'яті випадок, що трапився з кораблем шкіпера Ондердонка, коли він плив із Амстердама.

Під час однієї бурі загинув боцман, небіжчика загорнули в парусину, поклали в його власну морську скриню і кинули за борт, але в поспіху забули проказати над ним молитву. Аж раптом буря розговілася і загуркотіла ще дужче, ніж будь-коли, і матроси побачили мерця, який сидів на скрині, поставивши плащаницю за вітрило. Він наблизився до корабля, а хвилі розбивалися об корму, немовби викрешуючи вогонь. Так вони трималися день у день і ніч у ніч, очікуючи, що будь-якої миті їх спіткає кораблетроща, і щовечора спостерігали за мерцем, який плив верхи на своїй морській скрині, та всіляко намагалися позбутися його, чули його свист у завиванні вітру, і той, здавалося, насилав велетенські хвилі, які могли б затопити корабель, якби моряки не позатуляли вчасно всі ілюмінатори та люки. Це тривало доти, поки вони не втратили його в тумані Ньюфаундленду, вирішивши, що той зрештою скерував свій плавзасіб на острів Покійника. Ось що означає поховати чоловіка в морі, не промовляючи над ним молитву.

Гроза, яка дотепер стримувала компанію, вщухла. Годинник із зозулею в залі прокукав північ. Кожен відвідувач поквапився до виходу, адже ці мирні бюргери нечасто засиджувалися до такої пізньої години. Коли вони вийшли, то побачили небо знову спокійним. Шторм, який ще недавно затягував його, полетів далі за видноколо, яскраво засвітив півмісяць, дуже схожий на срібну лампу, що висіла в хмарному палаці.