Герман Гессе - Деміан

Роман швидко завоював популярність. Він потрясав засади старого світу, заперечував його мораль, релігію, етику, все те, що поставила під сумнів світова війна. «Деміана» із захопленням читав Ф. Кафка, К. Г. Юнг назвав твір «маяком у бурхливу ніч». Т. Манн у передмові до американського видання писав: «Незабутня електризуюча дія, викликана одразу після Першої світової війни романом „Деміан“ якогось містичного Сінклера, твором, який з невблаганною точністю зачепив нерв епохи і викликав благотворне захоплення цілого покоління молоді».

Широкий суспільний резонанс «Деміана» обумовлювався насамперед тим, що глибоко особиста, суб’єктивно забарвлена сповідь героя виражала сподівання значної частини західноєвропейської інтелігенції, яка розчарувалася у «стадних» ідеалах попередньої епохи і стала на болісний, важкий, але неминучий «шлях до себе» — утвердження своєї самобутності.

«Деміан» — це історія юнака, який відчув провалля між лицемірною мораллю, що її проповідували церква, родина і школа, та реальним світом. Він шукає вихід з життєвих суперечностей в осягненні власної прихованої сутності, глибин своєї душі.

«Деміан» — це твір про становлення особистості, духовні пошуки, про індивідуалізації, що розкривають складні філософські і психологічні проблеми. В дитинстві Еміль Сінклер був збитий на манівці, потрапивши під пресинг брутального хлопця. Але потім у його житті з’являється Макс Деміан, який настановляє його на необхідність залишатися вірним собі і боротися з головним ворогом — загальновживаною умовністю: «Краще боротися зі всілякими бісами, „демонами“, ніж прийняти бога умовності».

Ми бачимо світ очима Еміля Сінклера, хоча реальність при цьому деформується, але головне, що завдяки майстерності письменника ми вживаємося у внутрішній світ героя, адже важливо збагнути те, що той відчував у пошуках себе і свого шляху.

Книга написана для кожного з нас і зорієнтована на те, що у нас всередині. Вона здатна торкнутися найпотаємніших глибин, викликати біль і відчуття наповнення. Щоденні труднощі, переживання, біль, страждання, радість, сльози щастя, любов, тепло — усе це виписано дуже переконливо, і в процесі читання ми мимоволі проживаємо історію героя разом із ним.

Для прочитання цієї книги слід налаштуватися на пошук. Читач, немов губка, вбирає те, що передає письменник. Книга пройнята гностичним духом і є чудовою перевіркою на здатність відмовитися від звичних поглядів, спробувати подивитися на світ з позиції тих, хто позначений «Каїновою печаттю».

Що ж приховується за отією «Каїновою печаттю»? Йдеться про прагнення людини усвідомити себе такою, якою вона є насправді. Прийняти свою долю, свою окремішність з усіма її «світлими» і «темними» сторонами. Світ, як відомо, складається не лише зі «світлого», адже «темне» — невід’ємна частина світу і нас самих. А для того щоб знайти себе, необхідно пізнати в собі й оте «зле», «темне».

Спираючись на вчення К. Г. Юнга, Гессе ставив психологічний стан людини у відповідність із міфологічними й казковими образами, символами, співвідносячи індивідуальне підсвідоме з колективним підсвідомим, в основі якого лежать архетипи, зокрема — архетип «самості». Пізнати самого себе — для Гессе і для його героя власне й означає віднайти свою «самість», пройти важкий і болісний шлях нового народження, самовдосконалення, досягти рівноваги через поєднання зовнішнього і внутрішнього, через поєднання «інь» і «ян», переборюючи розірваність між свідомим і підсвідомим.

Згідно з Гессе, «будь-яке пояснення, будь-яка психологія, будь-які спроби розуміння потребують додаткових засобів, теорії, міфології, брехні». Засаду такої «брехні» письменник знаходить у «простій метафорі»: «тіло кожної людини — цілісне, душа — ні». На думку письменника, особа, суб’єкт — це всього лише ідеологічний конструкт, «дуже грубе спрощення… насильство над дійсністю»: «тільки людина на стику культур, епох, релігій», маргінал, який «спізнав розпад свого„Я“» і оволодів «мистецтвом побудови», може заново, в будь-якому порядку скласти «уламки» своєї особистості і «домогтися тим самим безмежної різноманітності у грі свого життя».

Як дороговказ Еміль Сінклер (так само, як і Макс Деміан чи Пісторіус та інші шукачі) обирає божество, відоме під ім’ям Абраксас, яке водночас містить у собі як «гарне», так і «погане». Поділ на якісь протилежності робить тільки звичайна людина, тоді як той, хто шукає себе, не поділяє знання внутрішнього світу (своєї справжньої долі, призначення) на якісь категорії.