Луиза Олкотт - Маленькі жінки. Частина 1

Наближалося Різдво, і в будинку сімейства Марч будувалися далекосяжні плани. Джо і Лорі ніяк не погоджувалися звести свято до постановки різдвяної містерії. Вони навперебій пропонували найрізноманітніші розваги. Зрештою, Лорі одного вечора заявив, що Різдво в цьому році може зовсім не наступити, якщо не ознаменувати його святковими арками й ватрами в саду, а також пишним феєрверком. Але присутні висміяли всі їхні плани. Джо і Лорі ображено пішли в закуток вітальні і більше розмови про свято не заводили. Однак з того, як весело вони реготали наступні дні, залишаючись наодинці, а також змовницьки підморгували одне одному на людях, легко було запідозрити, що якась ідея в них таки визріла. Перед Різдвом стояла незвично тепла погода. Мабуть, саме ця обставина дозволила Ханні з усією визначеністю заявити:

– Моя душа чує справжнє свято.

Утім, Різдво, здається, і справді обіцяло принести щастя на весь прийдешній рік. Батько надіслав привітання й повторив, що скоро приїде додому. А Бет вже видужала настільки, що майже без допомоги Джо діставалася до вікна і, загорнувшись по самі вуха в подарований матір’ю червоний халат, захоплено дивилася в сад.

Власне, кожен міг на власні очі переконатися, що Джо і Лорі не з тих людей, яких може зламати глузуванням. Зачекавши, поки всі заснули, вони вирушили в сад, і на ранок сюрприз для крихітки Бет був готовий. Прямо перед вікном височів величезний сніговик. Над головою в нього був німб, в одній руці він тримав кошик із фруктами, в другій – ноти нового різдвяного гімну. На плечах сніговика красувалася яскрава східна шаль, а з рота висовувався сувій рожевого паперу, на якому великими літерами було написано:

Прочитавши це, Бет весело засміялася. А Лорі побіг на вулицю, щоб принести подарунки, які сніговик пообіцяв у своєму привітанні. Помітивши, що урочиста церемонія стомила Бет, Джо підхопила її на руки і перенесла на диван в кабінет пана Марча. Там дівчинка віддала щедру данину чудовому винограду. Залишалося тільки дивуватися, де сніговик відшукала його в таку пору року.

– Я така щаслива, – зітхнувши, промовила Бет. – Ви мене просто засипали подарунками. Тепер мені й мріяти нема про що. Ну, може, тільки, щоб тато швидше приїхав.

– А мені теж дещо перепало, – гордовито поплескала себе по кишені Джо, де лежав томик «Ундіни» Фуке [27] Йдеться про твір Фрідріха де ла Мотта Фуке (1777–1843), написаний у 1811 році. Луїза Мей Олкотт жила у 1832–1888 роках, тож, якраз застала популярність повісті Фуке ( примітки перекладача ). , яким вона марила ще перед минулим Різдвом.

– І мені, – підхопила Емі.

Пані Марч подарувала їй окантовану красивою рамою літографію, на якій була зображена Мадонна з немовлям Христом.

– Ну, а про мене й казати не треба! – вигукнула Мег, дбайливо розправляючи складки сріблястої шовкової сукні, яку подарував їй пан Лоуренс.

– І все-таки я щасливіша від вас усіх, – сказала пані Марч, переводячи погляд із усміхненого обличчя Бет на листа від чоловіка, а з нього – на брошку, сплетену з пасом волосся всіх членів сім’ї, яку дочки щойно прикололи їй на сукню.

Не встигла вона вимовити ці слова, як відбулася одна з тих рідкісних подій, які змушують нас забути про те, що на світі взагалі існують нудьга і повсякденність. У такі миті ми починаємо відчувати себе щасливішими за героїв найчарівнішої казки. Двері вітальні повільно відчинилися, й Лорі, прокравшись через усю кімнату, зупинився на порозі кабінету.