Люси Монтгомери - Енн із Інглсайду

— Я часто бачила цей перстеник на руці у Діани, — презирливо мовила Пеггі Мак-Алістер.

— А я не вірю жодному слову з того, що ти сказала про Інглсайд, — докинула Лора Карр.

Та щойно Ділайла намірилась відповісти, Ді, що нарешті опанувала себе, стрілою вдерлась до класу.

— Юда! — закричала вона, перш ніж похопилася, що дамі негоже так казати. Проте вона була ошелешена й нездатна добирати слова.

— Я не Юда, — пролопотіла Ділайла, чи не вперше в житті шаріючись від пекучого сорому.

— Юда! У тобі немає ні краплі щирості! І не розмовляй зі мною до кінця своїх днів!

Діана прожогом вискочила надвір і помчала додому. Вона не могла… не могла залишатися того дня на уроках! Інглсайдські парадні двері грюкнули так, як не грюкали ще ніколи.

— Доню, що з тобою? — здивувалася Енн, коли її кухонну нараду зі Сьюзен урвала поява заплаканої дитини, що кинулася їй в обійми й припала до плеча.

Ді, хлипаючи, безладно переказала всю історію.

— Мамо, я скривджена у своїх найкращих почуттях ! Я більше ніколи не зможу вірити людям!

— Мила, не всі твої друзі будуть такими. Поліна була інакша.

— Це сталося вже двічі, — згорьовано відказала Діана, душу якої троюдили муки зради й утрати. — І втретє цього не буде.

— Шкода, що Діана втратила віру в людство, — скрушно мовила Енн, коли Ді почвалала нагору. — Для неї це справжня трагедія. І їй таки не щастило з подругами. Спочатку Дженні… а тепер Ділайла Грін. Біда в тім, що Ді горнеться до дівчат, які вміють розповідати звабливі байки. А поза мучениці, якої прибрала Ділайла, була, звісно, дуже цікава.

— Коли хочете знати, пані Блайт, дорогенька, то я скажу, що це дитя Грінів — облудна зміюка, — мовила Сьюзен, сердита на себе за те, що підпала під чари очей та манер Ділайли. — Назвати нашого кота шолудивим! Я й сама не вельми люблю котів, пані Блайт, дорогенька, але Миршавкові сім років, тож хай би мала якусь повагу до нього. А щодо мого казанка для картоплі… — та Сьюзен забракло мови, щоб висловити думку з цього приводу.

Тим часом у своїй кімнаті Ді міркувала, чи може вона ще стати подругою Лори Карр. Лора, хай яка нецікава, усе-таки була щира. Ді зітхнула. Якась барва навіки зникла з її життя разом із вірою в гіркий жереб Ділайли Грін.

Пронизливий східний вітер буркотів під інглсайдськими дверима, наче сварлива бабера. То був один із холодних, мрячно-сірих останніх серпневих днів, коли життя стає немиле й усе летить шкереберть — день, який Енн у давні свої ейвонлійські часи назвала б днем гніву. Новий цуцик, якого Гілберт приніс для хлопців, обгриз емаль з ніжки стола в їдальні. Сьюзен виявила знахабнілу міль у шафі з ковдрами. Нова кицька Нен з’їла найкращу папороть. Джем і Берті-Шекспір усе пообіддя здіймали рейвах на горищі, вистукуючи по залізних цебрах, наче по барабанах. Сама Енн упустила із рук мальований абажур — та чомусь її навіть утішив дзенькіт розбитого скла. Ріллі боліло вухо, а в Ширлі з’явився дивний висип на шиї, проте Гілберт лише мигцем оглянув його й запевнив, що то пусте. Авжеж, для нього — пусте! Ширлі був усього-на-всього його рідним сином! Так само пусте, як і Тренти, котрих він запросив на вечерю минулого тижня, а їй сказав аж тоді, коли гості приїхали. Того дня Енн і Сьюзен були геть заклопотані й зготували вечерю нашвидкуруч. А пані Трент усі знають як найкращу господиню в Шарлоттауні! Ну де ж ті Волтерові чорно-сині шкарпетки?

— Волтере, невже ти не можеш хоч раз покласти речі на місце? Нен, я не знаю, де розташовані Сім морів! [24] Поетична назва вод Світового океану. На Бога, припини мене розпитувати! Ні, я не здивована, що Сократа скарали на горло. [25] Давньогрецький філософ Сократ був страчений у 399 р. до P. X. в Афінах за звинуваченням в атеїзмі й розбещенні молоді. Вони повинні були це зробити!

Волтер і Нен заклякли, вражені. Мама ніколи ні з ким не розмовляла в такому тоні! Проте Волтерів погляд лише роздратував Енн.

— Діано, скільки можна повторювати, щоб ти не крутилась на дзиґлику за фортеп’яно! Ширлі, нащо ти вимазав увесь новий журнал варенням? І, може, хтось нарешті скаже мені, де ці підвіски з люстри?

Проте ніхто не міг їй сказати — Сьюзен забрала підвіски, щоби змити з них пил — тож Енн кинулася нагору, подалі від переляканих облич своїх дітей. Вона збуджено міряла кроками власну кімнату. Що це з нею? Невже вона перетворюється на одну з тих діткливих істот, яких дратують усі довкола? Останніми днями все викликало в неї напади люті. Їй так набридли нескінченні, одноманітні обов’язки… набридло зносити примхи своїх домашніх! Колись вона була щаслива дбати про свій дім та сім’ю, але тепер мовби й не звертала уваги на те, що робила. Вона почувалася, наче в жахливому сні, коли зі зв’язаними ногами хочеш когось наздогнати.