Йозеф Рот - Марш Радецького та інші романи

Православний священик вельми поквапно відслужив уранішню службу. Оркестри ще раз заграли гімн. Цісар вийшов з церкви. Була дев’ята ранку. Битва починалася о дев’ятій двадцять. Франц Йосиф вирішив сісти на коня, а не в карету. Можна прийняти євреїв і сидячи в сідлі. Він відіслав повіз і поїхав на зустріч з євреями верхи. Край села, де починалася широка дорога, що вела до його помешкання і до поля бою, вони рушили йому назустріч суцільною чорною хмарою. Мов лан дивовижних чорних колосків під вітром, похилилася єврейська громада перед цісарем. Із сідла він бачив їхні зігнуті спини. Потім він під’їхав ближче і зміг розрізнити довгі, розмаяні, сріблясто-білі, вугляно-чорні й вогнисто-руді бороди, якими грався лагідний осінній вітер, і довгі кістляві носи, які наче чогось шукали долі. Цісар у синій шинелі сидів на своєму біластому. Срібні бакенбарди сяяли проти осіннього срібного сонця. З довколишніх полів здіймалися білі пасма туману. Назустріч цісареві поколивав проводир громади, старий чоловік у білому з чорними смугами молитовному вбранні євреїв, з розмаяною бородою. Цісар їхав повагом. Старий єврей ступав дедалі повільніш. Аж ось він уже наче й зовсім зупинився, а проте все йшов. Франца Йосифа трохи морозило. Він притримав коня так рвучко, що той став дибки. Цісар ізсів з коня. За ним — і його почет. Франц Йосиф рушив уперед. Його блискучі чоботи вкрилися курявою шляху, а вузькі ранти — важким сірим багном. Чорна хмара євреїв попливла йому назустріч. Їхні спини то випростувалися, то похилялись. Їхні вугляно-чорні, вогнисто-руді й сріблясто-білі бороди майоріли на легкому вітрі. За три кроки від цісаря старий зупинився. У руках він ніс велику пурпурову тору, оздоблену золотою короною, дзвіночки на якій стиха дзвеніли. Ось старий єврей простяг тору навпроти цісаря, і його оброслий густим волосом беззубий рот незрозумілою мовою прожебонів слова благословення, що їх промовляють євреї, забачивши цісаря. Франц Йосиф схилив голову. По його чорному шоломі снувалася тоненька нитка бабиного літа, в небі кричали дикі качки, десь на далекому селянському подвір’ї кукурікав півень. А так усюди було зовсім тихо. Від юрми євреїв пливло якесь глухе мурмотіння. Ще нижче похилилися їхні спини. Безхмарне, безмежне, простяглося над землею сріблясто-синє небо.

— Благословен єси! — сказав старий єврей до цісаря. — Загибелі світу ти не зазнаєш!

«Я знаю це!» — думав Франц Йосиф. Він подав старому руку. Повернувся. Сів на свого білогривого і помчав ліворуч через тверде груддя осіннього поля, за ним повернув його почет. Вітер доніс до нього слова, сказані ротмістром Кауніцом його приятелеві:

— Я не зрозумів ані звука зі слів того єврея!

Цісар обернувся в сідлі й мовив:

— Та він і промовляв лише до мене, любий Кауніце! — І поїхав далі.

Він не розумів суті маневрів. Він знав лише, що «сині» билися проти «червоних». Він звелів усе собі пояснити.

— Так, так, — повторював він. Його потішало, що ці люди думали, ніби він хотів їх зрозуміти, та не міг. «Дурні!» — подумав цісар. І похитав головою. Але вони подумали, що в нього просто голова труситься через старість.

— Так, так, — повторював цісар.

Бойові операції вже значно просунулися вперед. Лівий фланг «синіх», що перебував сьогодні за півтори милі від села Ц., вже два дні відступав під тиском кінноти «червоних». Центр займав територію довкола П. — важкодоступної місцевості, горбистої, малопридатної для нападу й вигідної для оборони, хоча ця ділянка легко могла опинитися в оточенні, якби супротивникові пощастило відрізати лівий і правий фланги «синіх» від центру. І саме на цьому була зосереджена під ту годину увага «червоних». Та якщо лівий фланг «синіх» невпинно відступав, то правий стояв непохитно, ба ще й більше — поволі просувався вперед, виказуючи при тому тенденцію так розтягтися, що могло здатися, ніби він має намір узяти в лещата ворожий фланг. Як на цісаря, то була цілком банальна ситуація. Якби він очолював «червоних», то повільним відступом заманив би розтягнутий фланг «синіх» так далеко, — водночас зосередивши свої головні сили на зовнішньому його боці, — що між цим флангом і центром «синіх» зрештою утворилася б оголена ділянка. Та він, цісар, не сказав нічого. Його непокоїв той дивовижний факт, що полковник Луґатті, трієстинець (і марнолюбець, яким, на тверде переконання Франца Йосифа, міг бути лише італієць), мав комір шинелі недозволено високий навіть для кітеля, а полковник, аби ніхто не помилявся щодо його ранґу, ще й кокетливо розхристав той огидно височенний комір.