Йозеф Рот - Марш Радецького та інші романи

— Здається, ти маєш рацію. У неї, я б сказав, шляхетна постава!

Я немов чую, як вона декламує «Медею». В кінці, де та посилає затруєний одяг, ти знаєш! Шкода, що я так рідко буваю в Замковому театрі. Туди не легко роздобути безплатний квиток, а крім того, я не люблю налаштовуватись на сумний лад. Але постава в цієї жінки шляхетна. Якщо вона колись достукається до Замкового театру, я таки піду вже туди!

І Арнольд, що знав свого батька не згірше, ніж я, Арнольд вигукнув, немов почув оцінку Ерни з уст неабиякого знавця:

— Правда ж, вона велика артистка!

В кімнаті запали сутінки і стерли риси їхніх облич. Тепер вони сиділи схожі один на одного, мов два брати. Не видно було ані сивого чуба старого Ціппера, ані темного Арнольдового.

Вони сиділи в пітьмі, наче в кораблі, і поволі пливли, наївні і блаженні, назустріч однаковій долі.

Другого ранку відбувся Ціпперів процес. І хоч він був тільки дрібним епізодом у житті обох Ціпперів і не може стати важливою деталлю в моїй розповіді, проте я не маю права не сказати про нього бодай те, що мені безпосередньо відомо. Бо я не був присутній на ньому від початку до кінця. Крім того, я не мав ані часу, ані бажання заглиблюватись, як кажуть юристи, в матеріали процесу. Я знаю тільки, що старий Ціппер, звичайно, не мав рації і затіяв цей процес з легковажності і з любові до неприємних справ. Загалом ішлося про замовлення на папір до Німеччини. Та мене більше цікавив не сам процес, а його головна дійова особа.

Коли я зайшов до зали, там уже дві години розглядали Ціпперову справу. Слухачів було мало. Старий відразу помітив мене. Він сидів біля свого оборонця, і хоч той, як звичайно, був одягнений у суддівську мантію, старий Ціппер мав багато врочистіший вигляд і дужче скидався на речника справедливості. У чорному костюмі, поклавши перед собою циліндра, він гортав папери, час від часу ковтав води зі склянки і зрідка поглядав на залу, хоч там було мало слухачів. Мене він побачив відразу, тільки-но я зайшов, привітно махнув рукою, всміхнувся й показав мені місце в першому ряду. Він грався олівцем, тоді почав підстругувати його, і через той гучний, рівномірний шурхіт суддя змушений був на мить припинити свою промову, хоч він мав саме виголосити довге, дуже важливе речення. Здавалось, ніхто з присутніх не помічав дивної поведінки старого Ціппера. Навпаки — всім впадала в око його гідність. Ті, хто не знав Ціппера так, як я, мабуть, думали, що він пильно й зацікавлено стежить за розглядом справи і, певний своєї слушності, приховує в течці на кінець процесу якусь велику й прикру для звинувача несподіванку. Кожного разу, коли його оборонець щось казав, старий пильно вислухував його. Потім хитав головою. Цей дивний підсудний заходив так далеко, що навіть підморгував судді, глузуючи з наївності свого оборонця. Оборонець сідав, трохи збентежений, і питав старого, чи не допустився він помилки. Тоді підсудний починав пошепки, дуже докладно пояснювати йому суть справи. Адвокат, який уже, мабуть, добре її знав і в своєму виступі тільки намагався розставити певні наголоси, щоб показати справу в вигіднішому для себе світлі, ще раз підводився. Та не встигав він дійти до другого речення, як старий Ціппер знов починав заперечувати йому, жваво хитаючи головою. Врешті-решт суддя пропонував йому самому викласти свою справу. І Ціппер починав слово в слово розповідати те, що вже сказав адвокат. Він був досить спритний, щоб витлумачити справу вигідніше для себе, ніж її тлумачили суддя чи обвинувач. Проте не міг мовчати, коли її розглядали, його трохи ображала німа роль, яку накидав йому оборонець, тому він, сидячи, заперечував те, що потім, підвівшись, сам же й розповідав. І щоразу, коли суддя, побачивши, що старий хитає головою, питав його: «Отже, пане Ціппер, ви визнаєте…» — він підводився і, на загальний подив, заявляв: «Аж ніяк. Я цілком згоден зі своїм оборонцем». Після цього Ціппер кланявся судові, кивав головою адвокатові, сідав, обертавсь до мене й усміхався.

Скидалось на те, що незвичайна поведінка підсудного може ще дужче ускладнити процес. Тому на обличчях усіх причетних до нього помітна була втома. Тільки обличчя старого променіло, він був бадьорий, наче щойно виліз з ванни. Я не певний, чи він би так радів, якби виграв процес. Оборонець вирішив скористатись загальною втомою для своєї безнадійної справи. Він запропонував відкласти її розгляд на невизначений час, бо, мовляв, хоче запросити нових свідків і подати нові «матеріали». Суд радо схопився за цю пропозицію і прийняв її. Ціппер низько вклонився, згорнув течку з паперами, зашарудівши ними на цілу залу, і, з циліндром у правій руці, рушив до дверей так поважно, неквапливо, що служник на вході мимоволі вклонився йому, наче то був якийсь суддя.