Йозеф Рот - Марш Радецького та інші романи

Я гадав, що Ціппер говоритиме зі мною про свій процес. Але він зустрів мене запитанням:

— Арнольд уже поїхав?

Я відповів, що поїхав.

— То я пошлю йому гроші, — сказав старий. — Відберу завдаток в адвоката. До речі, він ні на що не здатен, той мій адвокат. Я тільки не хотів його соромити. Знаєте, про що я весь час думав на суді? Що було б краще, якби мій син став адвокатом. В Арнольда розум явно юридичного ухилу.

Увечері старий Ціппер поїхав додому. Коли я на станції подав йому руку, він зненацька сказав:

— Чи ми ще колись побачимося?

Його сонячну, променисту наївність раптом ніби захмарило. А може, то смерть, що вже стояла позад нього, легенько торкнулась його плеча? Я хотів відповісти йому звичайними в таких випадках заспокійливими словами, але тієї миті поїзд ковзнув перед моїм розтуленим ротом, і мені не лишилось іншої ради, як тільки помахати рукою своєму давньому приятелеві. Я ще довго розрізняв його хусточку. Здавалося, що вона тріпотіла дужче, ніж інші.

Того ж таки вечора я побачив виконавця демонічних ролей у нічному клубі. Він сказав, що Ерна впала з коня й побилася, йому довелось повернутися додому, бо гроші скінчились, фільм ще не почали знімати і ніхто з дирекції не показувався. Тому Ерна й послала телеграму своєму чоловікові.

Виявилося, що Ерна тяжко захворіла. Її перевезли в санаторій до Берліна.

Для Арнольда це була найкраща пора. Адже він міг бути біля неї цілу ніч, бо теж оселився в санаторії.

Удень вона приймала візити, якими вшановують артистку, коли з нею станеться нещасний випадок. Вона отримувала всі докази співчуття, належні за таких обставин. Дізнавалася, як високо її цінують. Немає нічого приємнішого, як читати ці своєрідні некрологи й знати, що ти залишився живий.

Відкладено працю над фільмом. У багатьох повідомленнях про свята і бенкети писалося, що там «бракувало» Ерни. О чарівна оправо прикрашеного квітками ложа хвороби! Щасливі наслідки тяжкого випадку! Бути відвідуваною і водночас тією, якої бракує товариству!

Ерні довелося лягти на операцію. Виявилося, що вона довгий час кульгатиме.

Поступово її прізвище почало зникати з газетних шпальт. Фільм зняли без неї. До тієї акторки, що її замінила, критика поставилась добре. Ерні обмежили аванси. Вона залишила санаторій. І Арнольд перебрався до її вілли.

Вона продала машину, звільнила садівника. Приятельки вибралися геть. Лишився тільки грамофон. Візити ставали дедалі рідші. Мабуть, подружжя жило тільки з Арнольдового заробітку.

Вони продали будинок, перебралися до міста й найняли там помешкання. Спершу велике, вікнами на вулицю. Потім Арнольд довідався, що таке саме помешкання, тільки вікнами на подвір’я, можна найняти вдвічі дешевше. Вони перебрались туди. Щоб потрапити до них, треба було перейти довге підворіття і просторе подвір’я, де кудкудакали кури. Сторож тримав вікна в себе на кухні відчиненими навстіж, і було чути, що він їв.

В Арнольда тепер також був салон, не такий темний і вологий, як удома, його салон був тепліший і сухіший. На комоді стояли статуетки Будди з шухлядками в животах. У тих шухлядках лежали різні дрібнички, поламані й цілі речі з Ерниного туалету.

У молодих Ціпперів була служниця, сувора жінка з темним, гулястим, мов корінь дерева, лицем. Вона носила довгий блакитний фартух, візерунок якого нагадував мені фартухи пані Ціппер.

Ціппери обідали в кімнаті, двері з якої вели до кухні. Обідали за маленьким круглим столиком. Ерна щодня наказувала приносити свіжі квітки.

Тепер вона пильно читала всі газети, хоч раніше не знала навіть їхніх назв. Відколи її слава пригасла, вона болісно й зацікавлено вишукувала новини зі світу, втраченого світу. Позбавлений на якийсь час мети, її розум немов потьмянів. Він виявився тим апаратом, що працював лише за певних умов.

Ерна стала дражливою, підозріливою і плаксивою, просто жалюгідною жіночкою. Думка її й далі працювала швидко, але йшла хибними шляхами. Ерна підозрювала Арнольда, що він замало для неї працює.

— Це ж його обов’язок, — казала вона, — щодня нагадувати про мене світові. А він радий, що я не граю.

Коли Арнольд повертався додому й розповідав їй, що був у якомусь товаристві, вона питала:

— А про мене там говорили?

І він мусив докладно звітувати, за яких обставин, чому і як заходила мова про Ерну. Мусив змальовувати туалети дам і слово в слово переповідати їхні розмови. Чи, бува, не так випитувала колись батька її мати?