Адальберт Штіфтер - Вітіко

За містом стяла одна міцна башта, яку називали Римською аркою, бо, за переказами, римляни колись збудували цю башту на згадку про своє завоювання Мілана. На башті міланці поставили військові знаряддя і катапульти, щоб відбивати напасників. Башту захищали мури Римської брами і брами Тонза. Від початку облоги люди імператора намагалися здобути башту, але марно. Потім одного дня імператор штурмував Римську браму і браму Тонза, а інші підрозділи штурмували башту. Оборонці башти були змушені здатися.

Одразу по тому цього самого дня відбувся великий бій міланців проти чехів коло Нової брами. Міланців відігнали.

Того самого дня відбувся ще один бій і коло Римської брами.

Наступного дня, дванадцятого дня місяця серпня, міланці послали посланців у табір імператора, просячи про мирні переговори. Імператор вирішив бути поблажливим. Він призначив для ведення переговорів Перегріна, патріарха з Аквілеї, Ебергарда, єпископа Бамберзького, і Даниїла, єпископа Празького. З міланського боку в переговорах брали участь граф Ґвідо ді Б’яндрате, архієпископ Губерт ді Піровано і консули.

Переговори вже тривали якийсь час, а міланці звернулися за порадою й посередництвом ще й до Владислава, короля Богемії. З дозволу імператора він задовольнив їхнє прохання. Про ці питання він провів ще й нараду зі своїми князями церкви і панами.

Потім міланці провадили ще наради з герцогом Австрійським, з архієпископом Кельнським, з єпископом Бамберзьким, з єпископом Празьким, з Оттоном, пфальцграфом Баварським, і з канцлером Рейнальдом.

Переговори тривали багато днів. У ті дні війну між таборами і містом припинили. Проте в околицях ще блукали різні загони, траплялися сутички, пустошили будинки і лани.

У ті дні люди з різних таборів ходили одні до одних, єдналися в розмовах, мали змогу заприязнитися.

Вітіко пішов до свого тестя Генріха фон Шауенберґа і до його брата Ґебгарта фон Штауфа. Потім вони завітали до нього. Ходив до своїх друзів з Австрії, і вони ходили до нього. Друзі привели його до Генріха, герцога Австрійського, і той прийняв його шанобливо і приязно. Ходив Вітіко і до своїх друзів із табору імператора, і вони провідували його. З Велиславом, Одоленем та іншими людьми в таборі короля Вітіко ще більше зміцнив дружні зв'язки. Завдяки любові короля Богемії Вітіко здобув прихильність ще й імператора та високих панів і князів, які засвідчували йому честь.

Отак збігав час. Але табори завжди мали бути готові відбити напад міланців, які могли вигадати що-небудь.

Коли мирні переговори скінчилися, князі повідомили імператорові про поступки міланців, а міланцям — вимоги короля. Владислава, короля Богемії, призначили посередником укладання миру.

Умови миру полягали в тринадцятьох пунктах. Вінцентіус, капелан і писар єпископа Даниїла, записав їх, і сьомого дня місяця вересня ті умови прийняли. Місто Мілан мало відбудувати міста Лоді та Комо, які воно зруйнувало. Потім ті міста мали стати незалежні від Мілана. Кожен міланець від чотирнадцятьох років до сімдесятьох мав присягнути імператорові на вірність. Мілан мав заплатити дев’ять тисяч марок срібла. Мав поставити триста заручників зі шляхтичів, лицарів і простолюду. Архієпископ Міланський, граф Бяндрате, маркграф Монтферратський і консули мали засвідчити належний вибір заручників. Наявні консули склали імператорові присягу на вірність. Але в лютому народ мав обрати нових консулів, яких мав затвердити імператор. Якщо імператор буде в країні, консули присягнуть йому самому, в іншому разі двоє приїдуть до нього і складуть присягу за всіх. Решта присягне перед уповноваженими імператора. Мілан відтепер мав платити всі податки, які платив попереднім імператорам, мав відбудувати з належною гідністю імператорські замки, мав захищати мечем честь корони та імперії і давати імператорові допоміжні загони в разі його наказу. Полонених віддадуть королю Богемії, імператор поверне своїх полонених тоді, коли прибудуть заручники. Міланці мали прилюдно покаятись. Дванадцять міських консулів, яких колись призначав сам імператор, мали прийти босоніж, з оголеним мечем, пов’язаним на шию, до трону імператора і благати змилосердитись. З цими умовами Мілану знову повернуть ласку, місто перестане бути поза законом. Союзники Мілана теж брали участь в укладанні миру.

Восьмого дня місяця вересня, на Різдво Богородиці, визначили, що поставлять заручників і здійснять каяття.