Адальберт Штіфтер - Вітіко

Увечері король і Дипольд попрощалися з єпископом Даниїлом. Лехи і пани богемського табору теж попрощалися з єпископом і його людьми. В богемський табір прийшло й багато воїнів та людей, щоб попрощатися, а богемські пани та воїни їздили прощатися в інші табори.

Вітіко того дня, тільки-но закінчилася відправа і його люди знову зібралися в своєму таборі, об’їхав усі загони й дякував їм, як був дякував їм після кожної битви і в кінці кожної війни. Коли згодом повідомили звістку про повернення на батьківщину, він поділив між своїми людьми подарунки, які мав змогу поділити тепер, і сказав, що все інше поділять на батьківщині. Потім наказав людям готуватися, щоб вирушити завтра з усім військом. Люди стали ретельно готуватися, щоб завтра вже ніщо не могло затримати їх. Кожен намагався спакувати те, що дісталось йому як подарунок, як трофей або якимсь іншим чином, у мішок, торбу, шкуру або в те, що траплялося під руку, щоб легше і зручніше було нести.

Потім Вітіко поїхав до тестя Генріха та Ґебгарта попрощатися з ними. Після них поїхав до всіх своїх друзів у різних таборах. Згодом Генріх, Ґебгарт і друзі приїхали до нього. Всі обмінювались різноманітними пам’ятними подарунками.

Наприкінці дня люди Вітіко приготували вечерю, далі всіх чекав нічний спочинок.

Ще зорі сяяли на небі, як заспівали ріжки в богемському таборі, зазвучали литаври вершників, потім озвалися цапині ріжки в таборі Вітіко. А як небо вже проясніло, богемське військо стояло готове до походу.

Надійшов єпископ Даниїл зі своїми священиками і людьми. Благословив військо, воїни ще раз крикнули прощальне вітання і рушили додому.

Разом із єпископом Даниїлом в Італії лишилося й кілька богемських воїнів, серед них був і Зіфрід із Мілнета.

Військо короля Владислава пішло з Мілана до Брешії, від Брешії до Верони, потім проти течії річки Адідже, далі через Баварію і Богемський ліс до рідного краю.

Народ там численними юрбами сходився до шляхів і розглядав військо, придивлявся до воїнів, що були так далеко і здійснили такі дивовижні звитяги, бо вісники з Італії та мандрівці вже розповіли про них. Люди криком вітали військо, кидали йому під ноги гілочки, стрічки, прикраси та інші речі, співали пісень. Воїни відповідали на вітання і зі співом ступали далі.

Над’їхали жупани, лехи та лицарі зі своїми людьми і проводили короля до Праги.

Двадцять другого дня місяця вересня військо по дорозі з Пльзеня дійшло до Праги. Назустріч йому вийшла на диво численна юрба. Вийшли не тільки пражани, а й люди, які посходилися з усіх частин країни. Кидали гілочки на шлях, а під ноги королю та проводирям кидали квіти, які ще росли тієї пори року, і сплетені вінки, викрикували вітання, вихваляли воїнів і супроводили військо до міста. Місто і обидва передмістя були прикрашені. На дзвіницях бамкали дзвони, на мурах і будинках майоріли корогви, з вікон звисали дорогі тканини, будинки і шляхи прикрашали гірлянди, вулиці були застелені квітами і вінками. Вшебор, Преда і всі старі лехи зібралися в Празі і стояли тепер із королевою, священиками, черницями, придворними достойниками, кметами, багатьма лицарями і панами, міськими достойниками і незліченним тлумом простолюду перед брамою. Вони зустрічали короля. Всі кричали вітання назустріч королю та війську, а ті, хто найзавзятіше виступав проти італійського походу, тепер радісним криком вітали славу чеської зброї. Коли король зайшов у браму, забамкали дзвони всіх міських церков, а також церков у передмістях. Старший священик Праги благословив короля, і люди повели свого монарха в місто. Владислав спершу з королевою, Дипольдом, священиками, лехами і проводирями пішов у церкву Святого Віта, а потім до королівського палацу.

Військо розташувалося табором на ринковій площі між правим передмістям і Вишеградом.

Наступного дня в таборі відправили врочисту Божу службу. Потім король, пражани і жителі передмість влаштували бенкет для війська.

Військо частували сім днів. Дуже багато людей приходили й несли подарунки, розмовляли з воїнами, хвалили їх, слухали їхні оповідки.

Владислав тим часом поділив винагороду за похід. Він щедро обдарував своїх людей золотом і сріблом, зброєю та кіньми, одягом і коштовними речами. Чимало отримали в дар і землю, серед них і Вітіко. Потім король ще раз подякував усім і покинув військо.

Воїни прощалися один з одним, високі і прості, плакали, давали пам’ятні подарунки і обіцяли зустрітися знову. Жінки поприводили дітей. Батьки цілували дітей, а ті, хто не мав ні дружини, ні дитини, брав усе-таки якусь дитину на руки й цілував її. А дізнавшись тепер, що тих, хто вже ніколи не побачить батьківщини, небагато, трохи втішилися, раділи цьому і порозходилися з Праги до своїх рідних місць.