Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Ясновельможний королю, — відповів імператор, — ти здійснив лицарський похід, вирушай із миром, дарма що нам дуже бракуватиме твоєї поради. Лікуйте хвороби, що прийшли до нас із міста, ми теж повинні негайно вирушати звідси, щоб лікувати наших хворих. Коли Господь вирішить, що я знову потребую твоєї допомоги, ти, звичайно, не відмовиш.

— Я з радістю надам її, — запевнив король.

Після цієї розмови імператор дав зняти з себе корону і мантію. Лишившись у бойовому обладунку, вдягнув шолом на голову, зійшов з трону і вийшов із намету. Там сів верхи на коня, поїхав до сьомого загону й вістрям меча подякував усім воїнам, які стояли там. Воїни радісно привітали імператора, а чехи тричі повторили цей крик.

Потім загони стали повертатись у свої табори, а імператор із князями пішов на пишну учту у великому відкритому наметі. Після учти Владислав поїхав до намету імператора попрощатися з ним. Попрощавшись потім і з князями, подався до свого табору.

У таборі Владислав провідав усі загони свого війська й подякував їм, як був дякував і на горі Високій. Повідомив про повернення на батьківщину й наказав бути наступного дня вже готовими. Проводирі і воїни кожного загону зверталися до короля зі словами, сповненими радості й шаноби.

Воїни одразу почали готуватися до повернення додому.

Поки король ще був у своєму наметі, туди з пишно вирядженим почтом приїхав імператор. Всі спішилися, люди з почту позаходили в намети, розставлені навколо намету короля, тільки сам імператор зайшов у намет до короля, а король відіслав людей, які були всередині, тож обидва монархи лишилися вдвох. Сіли на стільці, й імператор заговорив:

— Владиславе, те, що ти зробив, не забудуть, поки люди згадуватимуть те, що відбувалося на землі, й розповідатимуть про ті події. Ти зробив це сам, а за тобою інші. Я подякував тобі з причин, пов'язаних з імперією, а тепер дякую тобі з дружби, дякую за те, що ти такий, як є.

— Ти спрямував події до величного, — мовив Владислав, — і моє серце зраділо. Поряд із лицарською натурою набагато легше прагнути лицарства.

— Ми якийсь час діяли спільно, — мовив імператор, — а тепер знову розлучаємось. Ти будеш у своїх землях, а я в Італії.

— Ми будемо брати участь у справах один одного, — проказав король.

— Будемо, — запевнив імператор. — Князі і пани, радники корони, часто дотримуються лицарських думок і думають про добро. Думають також про те, що потрібно вашим землям, розмовляють і діють у згоді з тими думками. Я прошу тебе, Владиславе, лиши мені в Італії єпископа Даниїла як мудрого чоловіка, який завжди дасть пораду.

— Його дуже бракуватиме моїй церкві і моїм землям, — мовив Владислав, — але він лишиться з тобою.

— Дякую тобі, — сказав імператор, — я триматиму його, поки буде потреба, і нехай ми невдовзі знову зустрінемось на веселому імперському з’їзді у щасливій Німеччині.

— Нехай буде так, — озвався Владислав.

— І бережи мені свою любов, — попросив імператор.

— А ти мені свою, — відповів Владислав.

Обидва монархи обнялися, імператор вийшов із намету, Владислав провів його.

Перед наметом стояли Дипольд, Даниїл і багато старих лехів і панів богемського табору. Вони шанобливо провели імператора до його коня, а люди, які стояли далі, криком побажали йому щастя й благословення, й імператор зі своїм почтом поїхав у свій табір.

Імператор послав подарунки королю Владиславу. З міланського золота він виділив йому тисячу марок. У ящиках були гарні шати, золотий та срібний посуд, мечі, шоломи, панцери, монети з зображенням імператора, самоцвіти, пояси, прикраси для зброї та інші коштовні речі. Крім того, привели табунець гарних коней.

Багатьом старим лехам і таким воїнам, як Одолен, Бернард, Вітіко, Велислав, Кохан, Богдан і Пржедбор, імператор послав окремі подарунки.

Багатьма подарунками, надто тими, які могли бути спогадом про Італію, Владислав поділився зі своїми людьми. Великий поділ воєнних трофеїв, сказав він, відбудеться в Празі.

До короля прийшли попрощатися герцог Австрійський зі своїми найкращими воїнами: Гадмаром фон Хунрінґом, Рудеґером, Рудпертом, Тібертом, Хунрадом фон Ашпарном, Ґотескальком фон Гайліґенкройцем та іншими, прийшли герцог Карінтійський, герцог Швабський, герцог Церінґенський, пфальцграф Баварський, архієпископи, єпископи та всі інші князі імперії, італійські пани та міські голови. Потім Владислав поїхав до них, а потім ще раз заїхав до імператора, щоб подякувати йому за відвідини й подарунки.