Адальберт Штіфтер - Вітіко

Заручників того дня привели в табір богемського короля. Потім у той самий табір привели бранців, полонених і тепер, і раніше.

Після цього імператор доручив єпископам Ебергарду з Бамберґа і єпископові Даниїлу з Праги привести до імператора архієпископа Міланського Губерта ді Піровано.

Сім загонів імператорського війська вишикувались навколо трону імператора. Король Богемії, церковні та світські князі імперії, вірні феодали Ломбардської землі, чільні представники вірних міст і проводирі чужоземних воїнів зібралися в дорогих шатах поряд з імператорським троном. Позаду воїнів стояли незмірні юрби людей, які посходилися з усіх околиць.

Коли настала пора, імператор в імператорських шатах зійшов на трон, і одразу по тому надійшла процесія з Мілана. Єпископи Бамберзький і Празький вели архієпископа Міланського. За ними йшли священики архієпископської церкви, потім інших церков, із монастирів, усі з хрестами, кадилами і в пишних церковних ризах. За ними йшли дванадцять консулів, босоніж, з оголеними мечами, прив’язаними їм на шиї. Так само йшли й члени ради, міські аристократи, а простолюд ішов із зашморгами на шиях.

Архієпископ мусив пообіцяти імператорові, що свою владу над містом він утверджуватиме вже не так суворо, як раніше, а лагідно й справедливо. Після обіцянки імператор повернув йому свою ласку.

Потім на підніжки трону ступив консул Губерт ді Орто і став навколішки, всі інші теж повклякали, а Губерт заговорив:

— Могутній імператоре та господарю, світський представник Бога і суддя на землі, ми згрішили, ми коїли несправедливість і благаємо про милосердя. Ми і всі міланці схиляємо наші мечі перед твоєю могутністю, ми і всі міланці кладемо голову під твій меч.

Імператор на те відповів:

— Добре, що міланці віддали перевагу миру і що я відтепер уже не змушений завдати їм ще тяжчого лиха. Якби ви одразу обрали таку долю, можна було б уникнути багато лиха і зробити багато добра. Я більше люблю винагороджувати, ніж карати, і зауважте: я легше можу перемагати завдяки покорі, ніж завдяки війні. Отож я тепер вважатиму, що міланці підуть правильним шляхом, матимуть мою ласку, і тому касую своє оголошення поза законом і кажу, що ми всі прихмирилися. Підводьтеся з землі.

Люди підвелися. Імператор ще довго розмовляв із ними, і його слова були добрі та приязні.

Після цього такі поважні речі, як укладання миру і примирення, були закріплені урочистою церковною відправою, яку відслужив архієпископ Міланський у характерній для Мілана манері Святого Амвросія.

Імператор під час відправи сидів у своєму наметі на троні з імператорською короною на голові. Навколо нього купчились німецькі та італійські князі. Під час цієї відправи він подарував Владиславу, королю Богемії, дуже коштовну королівську корону, отриману від англійського короля. Того дня цю королівську корону вдягнули королю на голову, хоча загалом королівські корони одягають лише в церкві під час великих свят: богемську корону — на Різдво, Великдень і Трійцю, а також на свята святого Вацлава і святого Адальберта, в ті дні обряд одягання корони на голову короля здійснюють єпископи Празький та Оломоуцький.

Після відправи імператор звернувся до князів:

— Ясновельможний королю Богемії, вельможні курфюрсти духовного і світського станів, герцоги, князі і пани міст, після подяки всемогутньому Богові я дякую вам за вашу службу імперії та короні. Ми досягли мети, задля якої були змушені піти до Італії. Честь і могутність збережені. Тепер лише треба, щоб ми на імперському з’їзді твердо визначили всі права та обов’язки, з’ясували, що належить кожному і що він має робити. Відновивши порядок, ми можемо спокійно повертатися додому. Ми були добріші, як і радив нам Ансельм, превелебний архієпископ Равеннський. Перед цим містом і серед нас він звертався до всемогутнього Бога і тепер знатиме, обґрунтовані його слова чи ні.

Князі відповіли вустами архієпископа Майнцького:

— Високий пане, твоя мудрість керувала справами, а ми намагалися робити те, що було нашим обов’язком. Ми дякуємо тобі за твої добрі вчинки щодо нас і за те, що ти дослухаєшся до наших порад. Нам радісно, що завдяки мирові з Міланом і завдяки майбутньому імперському з’їздові цей військовий похід і неспокій, який він приніс нашим землям на батьківщині, закінчилися.

— Високий імператоре, — заговорив тепер король Богемії Владислав, — за те, що зробили мої люди, ти вшанував мене, моїх людей і наші землі несказанною честю. Я складаю перед твоїм троном свою подяку, подяку моїх людей і подяку наших земель. Ця подяка не скінчиться, поки живе бодай один з тих, хто отак ушанований, і цю вдячність успадкують і наші нащадки. Оскільки першої мети лицарського походу на Мілан досягнуто — утверджено гідність через покарання міста, — а друга мета — справа вже не зброї, а ради, тож дозволь імені, щоб я зі своїми людьми повернувся на батьківщину. З’явилися хвороби поміж моїх людей, і вони дуже швидко поширяться. Я відчуваю, що я сам тут в Італії стаю хворий від повітря і сонця.