Адальберт Штіфтер - Вітіко

У день свята до Горньої Плани прийшло дуже багато людей. Усі гурти воїнів прийшли зі своїми корогвами, як і тоді, коли вирушали в похід проти Моравії. Вони розташувалися табором під соснами, що росли на схід від Плани. З усіх лісових сіл, із яких вони прийшли, до Плани прибули ще й інші люди: старі діди, жінки, дівчата, діти, щоб побачити, що відбувається. Прийшли люди і з Горні Вітавіце, а також із Баварії. Прийшло й чимало людей, які жили в глибокому лісі й збирали живицю, ставили пастки, ловили хутряного звіра, варили смолу, шукали мед, збирали коріння й трави, щоб купувати собі в’ючних коней; вони прийшли подивитись, який той пан Лісового краю. Ці люди стали табором на відкритих луках і розпалили вогонь, готуючи собі страву.

Рано-вранці святкового дня Вітіко закликав людей із Плани, які були з ним на війні, а також решту лісових загонів зібратися перед церквою, як і тоді, коли вони вирушали в Моравію. Коли всі зібралися, Вітіко виїхав до них у шкіряному обладунку. Зупинившись попереду, заговорив:

— Люди, я звернувся до вас із проханням, щоб ви сьогодні прийшли до мене. Йдеться про те, щоб ми і в нашому рідному краї подякували Богові за сприяння на війні і, як я казав на бойовищі перед Зноймо, помолилися на батьківщині за наших полеглих. Ідіть за мною на зелену галявину, де відправимо службу Божу.

Вітіко став на чолі, і воїни з Плани та з інших лісових сіл зі своїми корогвами та під звуки дудок пішли за ним на зелену луку на березі Влтави. Людей ішло дуже багато. Воїни вийшли на простір, відгороджений бар’єрами. Там їх чекав старий священик із церковним старостою і головою церковної громади. Коли воїни вишикувались, священик благословив їх. Потім підійшов до вівтаря і його вдягнули в ризи. Воїни вперли держаки своїх корогв у землю і стали навколішки на зелену луку. Чимало людей, які перебували за бар’єрами, теж стали навколішки. Старий священик відправив перед вівтарем просто неба врочисту Божу службу. Після відправи священик перед церковною громадою звернувся до всемогутнього Бога зі словами подяки за порятунок від небезпек і відвернення лиха, а воїни повторювали за ним кожне слово. Всі люди, які стояли за бар’єрами, теж вимовляли ті слова. Потім священик проказав слова молитви за полеглих, воїни повторювали, люди за бар’єрами теж повторювали. Згодом священик знову благословив воїнів і поблагословив усіх присутніх на зеленій луці. На цьому священні обряди скінчилися. Де-не-де воїни ще стояли навколішки, багато людей теж ще не підводились і молилися за себе. Інші підвелися, й Вітіко звелів воїнам вишикуватись. Коли вони стали в один ряд, він поїхав уздовж усього ряду, а потім назад уздовж усього ряду і шанобливо вітав мечем кожного воїна, стаючи навпроти нього. Вони у відповідь вітали його корогвами, мечами, списами і луками. Потім Вітіко став перед усіма й вигукнув:

— Люди і воїни, ми знову стоїмо на землі нашого рідного краю! Ми рушили в похід, щоб стати загоном у війську ясновельможного князя Владислава, що не хотів, щоб багатії завдяки грабункам багатіли ще більше і гнобили бідних; ми рушили в похід, щоб до нас не прийшов ворог і не кривдив наших літніх людей, жінок і дітей, не забирав нашого майна; ми рушили в похід, щоб не прийшов пан, який використає нашу працю й майно для власних потреб і своїх насолод. Так, як ми, думали й багато інших загонів у Богемії і пішли до князя. Отак і виникла сила, завдяки якій повалено ворогів. Наші літні люди, жінки та діти тепер у безпеці, до нас не прийшов ніякий чужий пан, а той, що прийшов, житиме так, як і ви, щадитиме те, що ви робите і маєте. Ви стали не малою часткою того, що відбулося. Ви перемогли військо князя Вратислава, а в битві під Зноймо завдяки своїй спритності та мужності ви допомогли здобути перемогу. Радійте цій перемозі під нашими зеленими деревами, розмовляйте про свої подвиги, розповідайте про них тим, хто підростає, щоб і вони колись діяли так само. Застосовуйте те, що ви здобули на війні, для вашої користі та добра і для користі та добра своїх рідних. Тепер настане пора відпочинку, бо з тих, хто вирушав проти князя Владислава, багаті збідніли, а могутні охлянули, тому вже ніхто не здатний повстати проти князя. Якщо він декому простив, вони в майбутньому будуть вірні йому або ж знайдуть надто мало товаришів для нової війни. А якщо князь Владислав коли-небудь задля справедливої справи захоче повести нашу зброю і наше ім’я в далекі країни, то, можливо, чимало вас підуть із ним і згадають на новій війні, як воювали на старій. І, можливо, тому чи тому з вас із зеленого гарного лісу судилося, коли знову оголосять похід християн у Святу землю, теж піти туди, і воювати там за місця, де жив Спаситель, і молитися там, де він помер за нас. Як я дякував вам на бойовищі та в таборі, так дякую і тут, на батьківщині, за все, що ви зробили, і за те, що ви були зі мною послужливі та слухняні. Мій провід сьогодні закінчується, ми знову живемо кожен окремо як окрема людина, але хочемо з любов’ю та вірністю згадувати тих, кому довелося віддати своє життя, і з любов’ю, вірністю та прагненням допомоги згадувати тих, чиї члени зазнали тяжких ран і каліцтв. Отож бувайте здорові і розпускайте свої загони, в яких ви досі були поєднані задля спільних дій. Тільки ще раз ми хочемо бути єдині, і то сьогодні, щоб поєднатися в спільній радості, яку відчувають усі, хто прийшов сюди.