Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Ми бачили замки в багатьох землях, — сказав коваль. — Замок ясновельможного князя Владислава на горі в Празі, прадавній Вишеградський замок, що стоїть на скелі над Влтавою вище від правобережного передмістя Праги, замок князя Конрада в Зноймо, замок у Брно, замок в Оломоуці, замок жупана Любомира і замки різних панів. Такого гарного замку, як у князя, ми, звичайно, збудувати не зможемо, але збудуємо його дуже гарним, він стоятиме, немов із заліза скутий, і буде мов ковадло, яке годі розбити.

— Ми збудуємо тобі таку покрівлю, якої ні в кого немає, — нахвалявся тесля Давид.

— І жоден камінь не буде таким гарним, як ті, які ми обтешемо тобі, — додав каменотес.

— І складемо їх так, що мур буде важче розбити, ніж справжню скелю, неначе стіни будуть змуровані зі щонайкращим вином, — мовив муляр Пауль Йоахим.

— А двері, ворота, сходи, поренчата й підлоги збудуємо з найміцнішого дерева в лісі, — сказав стельмах Стефан.

— І треба радитись, щоб усе було зроблене добре, правильно й дуже гарно, і вже є люди, які можуть давати такі поради, — запевняв скрипаль Том Йоганнес.

Потім усі мовчали, аж зрештою озвався Вітіко:

— Любі люди, я дякую вам від щирого серця за ваші добрі думки і за те, що хочете мати мене коло себе як свого товариша. Я завжди буду вашим товаришем, завжди буду чоловіком із Плани, бо й мої муровані хати стоять коло ваших. У тій частині лісу, яку дав мені ласкавий князь, я збудую собі дім для безпеки і оборони. Спершу треба обдумати. Крім того, я думаю ще про те, що може звеселити душу людини коло дому.

— Усе так і має бути, — мовив священик, — і будинок повинен давати радість своїм мешканцям, і коли це все може бути коло Горньої Плани, ти лишишся в нас.

— Я повинен зважити, до чого приведуть мене мої думки, — мовив Вітіко.

— А я ретельно огляну і досліджу територію, — зголосився скрипаль Том Йоганнес.

— Крім того, високий пане, ми просимо тебе ще про одну річ, — знову заговорив священик. — Ми хочемо збудувати будиночок, де б діти навчались боятися Бога і отримували б корисні настанови.

— Як ви допомагали мені під час мого будівництва, так і я допомагатиму вам при цьому і звелю допомагати, — пообіцяв Вітіко.

— Але ж ти не будуватимеш такого грубого будинку, як башта Ровна, або круглі стіни Озела, або клуні та стайні Діта, — зауважив коваль Петер Лауренц.

— Не кажи так, — дорікнув скрипаль Том Йоганнес. — Вітіко вищий від Ровна, Озела і Діта, і твій замок пишатиметься в лісі, і треба розмовляти з багатьма людьми, перше ніж його збудують.

— Ми прийдемо на входини і кричатимемо «Слава!», — сказав тесля Давид.

— Ви будете коло мене, як були поряд зі мною в битві, — запевнив Вітіко, — і не погребуєте гостинністю мого нового дому.

— А якщо хто-небудь хотів піти в битву, але вже не міг, бо йому в інший битві скалічили руку? — запитав скрипаль Том Йоганнес.

— То він буде в мене бажаним гостем і зі скаліченою рукою! — відповів Вітіко.

— Оце гарно і справедливо, — схвалив Том Йоганнес.

— Дуже гарно і справедливо! — підтвердив стельмах Стефан.

— Отож діймо, як вирішили, — мовив коваль, — і розкажімо решті, про що тут ішлося.

— Бувай здоровий, високий пане, — мовив священик, — тепер ми йдемо і знаємо, що ти допоможеш нам.

— Авжеж, — запевнив Вітіко, — я допомагав усім у Лісовому краї й шанував лісових воїнів.

— Так, шанував, — підтвердив коваль, — а тепер бувай здоровий!

— Бувайте здорові! — попрощався Вітіко.

Чоловіки підвелися й вийшли зі світлиці.

Вітіко того дня заходив у деякі хати Плани й куштував там хліба та солі. А ввечері в нього знову зібралися люди й сідали з ним на розмову перед домом. Так було і в усі наступні дні.

У ті дні Вітіко сформував собі невеличкий почет із чоловіків, які попросилися до нього. Серед них були Авґустин, Урбан, Матіас, які на війні передавали його накази. Вітіко, крім того, готувався до подячних урочистостей у Лісовому краї.

Потім Вітіко зі своїм почтом їздив в усі частини Лісового краю, звідки до його загону під час війни приходили окремі ватаги, дякував людям і запрошував їх на свято у Горній Плані. Кілька людей із тих лісових сіл приєднались до його почту. Серед них був і Зіфрід із Мілнета. В Плані для того почту напнули намети.

Місце для свята опорядили на широкій зеленій луці на березі Влтави. Поставили бар'єри, з дощок і планок збили столи і лави, збудували вівтар, поставили намети, лишили місце для нових наметів, підготували місця для готування страв.