Iван Франко - Boa Constrictor

Гамiр пiд хатою… Загримали до дверей. Герман побiг вiдчиняти i ще швидше влетiв до хати, - так лячно, темно, холодно було в сiнях. Чи се знов йому причулося, чи то направду вiн чув глибоке, тяжке стогнання десь пiд землею? Вiн, дрижачи судорожно, докинув дров до огню i, обернувшися лицем до дверей, ждав, хто вийде. Дверi створилися, i повiльно, важким поступом увiйшло чотирьох селян, несучи кровавого, ледве живого Iцка, з котрого грудi видобувався часом глибокий, роздираючий стон болю. Герман застив на мiсцi з переляку, побачивши той кровавий, страшенний привид. Вiн притисся до печi i не смiв кроку зробити.

- Поводи, Максиме, поволи! - приговорював один селянин другому. - Бережно держи за руку, не видиш, що кров аж крiзь бекешу виступає?..

- Тож-то бiдний Iцко мусит десь болечку терпiти, - вiдiзвався Максим.

Iцик знов застогнав, але так страшно, що Германовi волосся згору пiдвелося на головi. Селяни, положивши його опiкуна на постелi, взялися перев'язувати його рани, як самi умiли (цирулик, за котрим пiслали до Дрогобича, нешвидко надiйде в таку негоду!), а Максим, грiючи замороженi, кров'ю обтеклi руки надогнем, почав шептом розповiдати Германовi, що за нещастя постигло Дцка.

- Ну, видиш, небоже, - почав Максим, хитаючи головою, - як то нещастє не раз чоловiка здибле на гладкiй дорозi! Та й то ще от яке! Най бог кождого боронит та й заступит вiд такого! От, видиш, їдемо ми дорогою понад Герасимове бсрсжище, - ти знаєш, де оно: он там, за селом, над рiкою той берег крутий та високий, - їдемо собi, вiз за возом, - а ту вiтер у споду реве так, що господи!.. Снiг так i жбухає межи очi, конi ледве лiзут, - страх! Аж ось кум Стефан, що передом їхав, кричит: "Гов!" Ми всi: "Що таке?" А Стефан повiдає: "Слухайте! Ту щось страшного, якесь нещастє! Слухаємо, - дiйсно, у споду, у берега, щось стогне, та так страшно, болiсно, що нам аж кров застила в тiлi. "E, - говорит Панько, - може, - дух святий при нас, - поганець який нас манит в западню?.." - "Що ви, куме, - вiдказує Стефан, - ту, видно, якийсь чоловiк iшов або їхав, не спостерiгся добре та й упав з кручi. Ходiт, панове, треба рятувати живу душу!" Панько каже: "Та бо я боюся! Мене ляк зносит!" А ту стогнанє раз в раз зi споду чути, нiби грiшна душа в пеклi пити просит. Ми всi зiйшлися вкуну, - що ту робити?.. "Ходiм, - каже Стефан, - а кума Панька лишiм коло коней". Пiшли ми. Ну, а знаєш, який кусень треба обходити, щоби дiйти на сам берег рiки. Заки ми туди дiбралися, заки що, то, може, з пiвгодини минуло. Вiтер аж землю рве з-пiд нiг, аж лiд на рiцi трiщит, а снiгом б'є в очi, нiби лопатою. Господи, плюта така, що хоть зараз гиньї Темно, погано… Ми побралися за руки i йдем напомацки туди, де стогнанє чути. Дивимось, - лежит щось чорне на леду i не рушаєся. Ми пiдiйшли - кiнь посеред роздрухотаних саней. Певно, хтось з дороги схибив та перевернувся долi бережищем. Оглянули коня, - неживий. Iдемо далi, а твiй бiдний Iцко лежит на леду i вже от-от, ледве стогне! Господи твоя воля! Таке нещастє на чоловiка!

Максим, оповiдаючи, грiв прозяблi руки над огнем i пикав люльку. Герман не плакав, тiльки дрижав i поглядав скоса на постiль. Йому страшно було перед тим покалiченим, кровавим, стогнучим тiлом, що колись було його опiкуном. Вiн просив Стефана i Максима лишитися з ним через нiч коло слабого, але газди всi обiцяли прийти, скоро повiдвозять худобу додому. Iцик лежав без пам'ятi, говорити не мiг i, бачилось, не пiзнавав нiкого. Герман раз лишень поглянув украдком на нього. Голова була позав'язувана хустками, крiзь котрi повиступали огромнi плями кровi. На бородi i волоссi скрiпла кров, бекеша i сорочка кровавi, уста посинiлi, очi бездушнi, вираз лиця страшний!

Аж десь над раном, коли буря трохи стихла, приїхав цирулик з Дрогобича i почав сварити та лютитися на селян, що бралися самi до перев'язки ран, а не знають тому ладу.

- Але ж, пане, - вiдповiв Стефан, - таж доси був би згиб чоловiк! Ми бодай що-то, а кров затамували.

- Мовчи, стара торбо! - гаркнув гнiвно цирулик. - Ти вiдки знаєш, що був би згиб? Як ти можеш то знати?..

Стефан, хоть був на слова досить острий, змовчав, а цирулик почав розглядати рани i, запевно, мусив признати в душi, що перев'язка зовсiм.не була так плоха, як думав зразу. При помочi селян, котрi почали увиватися, пемоп тут iшло о рятунок їх наймилiшого свояка, перемито рани, i тодi аж можна було розглянути, що таке покалiчено у Iцка. Здається, падучи з високої кручi, вiн упав насамперед на лiвий бiк о острий вистаючий камiнь, бо лiва рука була зломлена понижче лiктя, а, крiм того, в самiм раменi була глибока рана. Вiдтак тiло переважилося направо, при чiм Iцик о другий камiнь покалiчився. Цирулик побачив, що бiда, i коли люди, а особливо жiнки, котрих зiйшлася повна хата, запитали його, чи вийде Iцик, вiн стає плечима i сказав, що велике би диво було, якби дожив до завтра..