Iван Франко: "З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)

Замість пролога

Вічний революцйонер -

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, -

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськiї тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою, -

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер -

Дух, наука, думка, воля -

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

[1880]

Веснянки

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить -

Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, -

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари - плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!

1880

Гріє сонечко!

Усміхається небо яснеє,

Дзвонить пісеньку жайвороночок,

Затонувши десь в бездні-глубіні

Кришталевого океану…

Встань,

Встань, орачу! Вже прогули вітри,

Проскрипів мороз, вже пройшла зима!

Любо дихає воздух леготом;

Мов у дівчини, що з сну будиться,

В груді радісно б'єсь здоровая

Молодая кров,

Так і грудь землі диха-двигаєсь

Силов дивною, оживущою.

Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час золоте зерно!

З трепетом любві мати щирая

Обійме його,

Кров'ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.

Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнії, думка чесная, -

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

Сійте! На пухку, на живу ріллю

Впадуть сімена думки вашої!

28 марта 1880

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глубині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до людей безграничную будить

Чисту любов!

Дай і огню, щоб ним слово налити,

Душі стрясать громовую дай власть,

Правді служити, неправду палити

Вічну дай страсть!

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам - в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати.

В праці сконать!

1880

Розвивайся, лозо, борзо,

Зелена діброво!

Оживає помертвіла

Природа наново.

Оживає, розриває

Пута зимовії,

Обновляєсь в свіжі сили

Й свіжії надії.

Зеленійся, рідне поле,

Українська ниво!

Підоймися, колосися,

Достигай щасливо!

І щоб всяке добре сім'я

Ти повік плекала,

І щоб світу добра служба

З твого плоду стала!

1880

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни, -

Путь життя, темну путь

Проясняють вони.

Золотих снів, тихих втіх,

Щирих сліз і любви,

Чистих поривів всіх

Не встидайсь, не губи!

Бо минуть - далі труд

В самоті і глуші,

Мозолі наростуть

На руках і душі.

Лиш хто любить, терпить,

В кім кров живо кипить,

В кім надія ще лік,

Кого бій ще манить,

Людське горе смутить.

А добро веселить, -

Той цілий чоловік.

Тож сли всю життя путь

Чоловіком цілим

Не прийдесь тобі буть -

Будь хоч хвилечку ним.

А в поганії дні,

Болотянії дні,

Як надія пройде

І погасне чуттє,

Як з великих доріг

Любві, бою за всіх

На вузькі та круті

Ти зійдеш манівці,

Зсушить серце жура,

Сколять ноги терни, -

О,тоді май життя

Вдячно ти спом'яни!

О,тоді ясні сни

Оживлять твою путь…

Юних днів, днів весни

Не забудь, не забудь!