Iван Франко: "З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)

Між народ похилий

Вольності слова!

З світочем науки

Против брехні й тьми -

Гей, робучі руки,

Світлії уми!

Ще те не вродилось

Остреє залізо,

Щоб ним правду й волю

Самодур зарізав!

Ще той не вродився

Жар, щоб в нім згоріло

Вічне діло духа,

Не лиш утле тіло!

3 апр[еля] 1880

1 Завжди те саме! (Лат.)

Під пнем перегнилим в болоті гнилому

Вертяться, клубляться дрібні черв'яки:

І вродились, виросли й гинуть у ньому,

А другі їх тілом живуть залюбки.

І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній:

Десь сонце горить у всім чарі весни,

А в сонця промінні, у рардості вічній

Гуляють і золотом сяють вони.

Ті сни свої черви складали в системи

З заключенням: так є найліпше, як є;

Читали промови, співали поеми

Про гарне, щасливе в болоті життє.

Втім люди той пень відвалили й поперли,

І дійснеє сонце вказалось з-за мли;

На сонце те глипнули черви й померли

І, мручи, убійчеє світло кляли.

1882

Всюди нівечиться правда,

Всюди панує брехня,

В ваших лиш сердцях, о браття,

Най не постане вона!

Там ви для правди святої

Сильний збудуйте опліт,

Там ви огонь невгасимий

Чесної думки паліть!

Твердша від сталі твердої,

Сто раз тривкіша, ніж мур, -

Щирих, м'яких серць твердиня

Супроти громів і бур.

Там з поколінь в покоління

Правда простоїть ціла,

Поки не зломиться лютий

Вал лицемірства і зла.

І, мов те древо зимою,

Зверху безлисте, мертве,

В бурі, морози пускає

Вічно коріння нове, -

І, мов нора та підземна

Триска ключем з-під скали, -

Трисне з-під зла й пересудів

Правда жива на земли!

6 апр[еля] 1880

Супокій - святеє діло

В супокійнії часи,

Та сли в час війни та бою

Ти зовеш до супокою -

Зрадник або трус єси.

Бо коли народи в згоді

Враз працюють, щоб природі

Вирвать тайну не одну,

В тьму життя влить світла досить, -

Горе тому, хто підносить

Самовільную війну.

Та коли в робучу пору

В нашу хату і комору

Закрадаєсь лиходій,

Щоб здобуток наш розкрасти,

Ще й на нас кайдани вкласти, -

Чи й тоді святий спокій?..

15 іюля 1883

І вас зі своїх зборів проженуть

Старих порядків лицарі гордії,

Ім'я і діла ваші прокленуть

І крикнуть: " Зрада! Пагубнії мрії!"

І вашу добру славу оплюють

Брехнею, й вас полічать між злодії,

Отрутою, замучених, напоять,

Надії ясні жовчею затроять.

На суд потягнуть вас. Начинять вами

Всі тюрми, все покличуть проти вас -

Людей і бога. Ділом і словами

Не променуть ранити раз у раз

М'якеє серце ваше, мов тернами.

Подумаєш: "Отак жить!" - і не раз,

Самому страшно, защемить у груди…

Чи ж так живуть з людьми-братами люди?

Не так повинні! Щоб не так жили,

Щоб брата і в найменшому пізнали,

За те якраз до бою ви пішли,

На поклик правди проти брехні стали…

Борітеся! Терпіть! По всій земли

Рівняйте стежку правді! Де застали

Лиш гложжя, терня, там по вас нехай

Зазеленіє жито, наче гай!

19 апр[еля] 1880

Не люди наші вороги,

Хоч люди гонять нас, і судять,

І запирають до тюрми,

І висмівають нас, і гудять.

Бо люди що? Каміння те,

Котре, розбурхана весною,

Валами котить і несе

Ріка розлитая з собою.

Не в людях зло, а в путах тих,

Котрі незримими вузлами

Скрутили сильних і слабих

З їх мукою і їх ділами.

Мов Лаокоон серед змій,

Так люд увесь в тих путах в'ється…

Ох, і коли ж той скрут страшний

На тілі велетня порветься.

9 апр[еля] 1880

Excelsior!

З укритого гнізда в скалистій десь щілині

З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині -

З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,

Облетить світ, і аж о неба звід опреться,

І б'є важким крилом, де лиш сягнути зможе,

І зве: "Де правда та? Де ти, великий боже?

Всі зорі збігла я, атоми всі в природі

Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі.

В блакиті він завис недвижний, розпростертий,

Мов над життям грізний, невпинний образ смерти.

Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,

Та чуєш, що він гнеть вниз вержесь- кров пролити.

Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:

Таж над тобою тож завис беркут нестримний!

Він не хибне тебе, хоч як високо висить!

Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?..

Ось рушив він. Пливе без маху крил в блакиті,