Леся Українка: Лісова пісня

Л у к а ш

Не питай!

К и л и н а

Ще й не питай!

Тягався, волочився, лихо знає де, по яких свiтах, та й "не питай"!

Ой любчику, не тра менi й питати…

Вже десь ота корчма стоїть на свiтi, що в нiй балює досi свита й шапка.

Л у к а ш

Не був я в корчмi…

К и л и н а

Хто, дурний, повiрить?

(Заводить).

Втопила ж я головоньку навiки за сим п'яницею!

Л у к а ш

Мовчи! Не скигли!!

Килина спиняється, глянувши на нього з острахом.

Ось я тебе тепера попитаю!

Де дядькiв дуб, що он пеньок стримить?

К и л и н а

(спочатку збилась, але хутко стямилась)

А що ж ми мали тута - голод їсти?

Прийшли купцi, купили, та й уже.

Велике щастя - дуб!

Л у к а ш

Таж дядько Лев заклявся не рубати.

К и л и н а

Дядька Лева нема на свiтi, - що з його закляття?

Хiба ж то ти заклявся або я?

Та я б i цiлий лiс продати рада або протеребити, - був би грунт, як у людей, не ся чортiвська пуща.

Таж тут, як вечiр, - виткнутися страшно!

I що нам з того лiсу за добро?

Стикаємось по нiм, як вовкулаки, ще й справдi вовкулаками завиєм!

Л у к а ш

Цить! цить! не говори! Мовчи!

(В голосi його чутно божевiльний жах),

Ти кажеш продати лiс… зрубати… а тодi вже не буде так… як ти казала?

К и л и н а

Як?

Що вовк…

Л у к а ш

(затуляє їй рота)

Нi, не кажи!

К и л и н а

(визволившись вiд нього)

Та бiйся бога!

Ти впився, чи вдурiв, чи хто наврочив?

Ходи до хати.

Л у к а ш

Зараз… я пiду… от тiльки… тiльки… ще води нап'юся!

(Стає навколiшки i п'є з вiдра. Потiм устає i дивиться задумливо поперед себе, не рушаючи з мiсця).

К и л и н а

Ну? Що ж ти думаєш?

Л у к а ш

Я? Так… не знаю…

(Вагаючись).

Чи тут нiхто не був без мене?

К и л и н а

(шорстко)

Хто ж би тут бути мав?

Л у к а ш

(спустивши очi)

Не знаю…

К и л и н а

(злiсно посмiхнувшись)

Ти не знаєш, то, може, я що знаю.

Л у к а ш

(тривожно)

Ти?

К и л и н а

А що ж!

Я вiдаю, кого ти дожидаєш, та тiльки ба! - шкода твого ждання!

Якщо й було, то вже в стовпець пiшло…

Л у к а ш

Що ти говориш?

К и л и н а

Те, що чуєш.

М а т и

(вибiгає з хати i кидається з обiймами до Лукаша. Вiн холодно приймає те вiтання)

Сину!..

Ой синоньку! Ой що ж я набiдилась з отею вiдьмою!

Л у к а ш

(здригнувшись)

З якою?

М а т и

(показує на Килину)

З тею ж!

Л у к а ш

(зневажливо всмiхаючись)

I та вже вiдьма? Ба, то вже судилось вiдьомською свекрухою вам бути.

Та хто ж вам винен? Ви ж її хотiли.

М а т и

Якби ж я знала, що вона така нехлюя, некукiбниця!..

К и л и н а

(впадає в рiч)

Ой горе!

Хто б говорив! Уже таких вiдьом, таких нехлюй, як ти, свiт не видав!

Ну вже ж i матiнка, Лукашу, в тебе! - залiзо - й те перегризе!

Л у к а ш

А ти, я бачу, десь мiцнiша вiд залiза.

К и л и н а

Вiд тебе дочекаюсь оборони!

Такої матерi такий i син!

Якого ж лиха брав мене? Щоб тута помiтувано мною?

М а т и

(до Лукаша)

Та невже ж ти не скажеш їй стулити губу? Що ж то, чи я їй поштурховисько якесь?

Л у к а ш

Та дайте ви менi годину чисту!

Ви хочете, щоб я не тiльки з хати, а з свiта геть зiйшов? Бiгме, зiйду!

К и л и н а

(до матерi)

А що? дiждалась?

М а т и

Щоб ти так дiждала вiд свого сина!

(Розлючена йде до хати, на порозi стрiчається з Килининим сином, що вибiгає з сопiлкою в руках).

Оступися, злидню!

(Штурхає хлопця i заходить в хату, тряснувши дверима).

Х л о п ч и к

Ви-те прийшли вже, тату?

Л у к а ш

Вже, мiй сину.

(На словi "сину" кладе iронiчний притиск).

К и л и н а

(вражена)

Ну, то скажи йому, як має звати, - уже ж не дядьком?

Л у к а ш

(трохи присоромлений)

Та хiба ж я що?

Ходи, ходи сюди, малий, не бiйся.

(Гладить хлопця по бiлiй голiвцi).

Чи то ти сам зробив сопiлку?

Х л о п ч и к

Сам.

Та я не вмiю грати. Коб ви-те!

(Простягає Лукашевi сопiлку),

Л у к а ш

Ей, хлопче, вже моє грання минулось!..

(Смутно задумується).

Х л о п ч и к

(пхикаючи)

I! то ви-те не хочете! Ну, мамо, чом тато не хотять менi заграти?

К и л и н а

Iще чого! Потрiбне те грання!

Л у к а ш

А дай сюди сопiлочку.

(Бере сопiлку).

Хороша.

З верби зробив?

Х л о п ч и к

А що ж,, он з теї-о.

(Показує на вербу, що сталася з Мавки).

Л у к а ш

Щось наче я її не бачив тута.

(До Килини).

Ти посадила?

К и л и н а

Хто б її садив?

Стирчав кiлок вербовий та й розрiсся.

Тут як з води росте - таже дощi!

Х л о п ч и к

(вередливо)

Чому ви-те не граєте?

Л у к а ш

(задумливо)

Заграти?..

(Починає грати [мелодiя N 14] спершу тихенько, далi голоснiше; зводить згодом на ту веснянку [мелодiя N 8], що колись грав Мавцi. Голос сопiлки [при повтореннi гри на сопiлцi мелодiї N 8] починає промовляти словами).