Леся Українка - Лісова пісня

М а в к а

Се кров моя!

З л и д н i

Дарма! Ми любим кров.

Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, iншi сiпають його, щоб i собi покуштувати, гризуться межи собою i гарчать, як собаки.

К у ц ь

Ей, Злиднi, залишiть - то не людина!

Злиднi спиняються, цокотять зубами i свищуть вiд голоду.

З л и д н i

(до Куця)

Так дай нам їсти, бо й тебе з'їмо!

(Кидаються до Куця, той вiдскакує),

К у ц ь

Ну-ну, помалу!

З л и д н i

Їсти! Ми голоднi!!

К у ц ь

Стривайте, зараз я збуджу бабiв, - вам буде їжа, а менi забава.

(Бере грудку землi, кидає в вiкно i розбиває шибку),

Г о л о с м а т е р i Л у к а ш е в о ї

(в хатi)

Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!

К у ц ь

(до Злиднiв пошепки)

А бачите - прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввiйдете, - вона се вмiє.

Злиднi скулюються пiд порогом темною купою. З хати чутно крiзь розбиту шибку рухи вставання матерi, потiм її голос, а згодом Килинин.

Г о л о с м а т е р и н

О, вже й розвиднилось, а та все спить.

Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!

Бодай навiк заснула… Встань! А встань, бодай ти вже не встала!

Г о л о с К и л и н и

(заспано)

Та чого там?

М а т и

(уїдливо)

Пора ж тобi коровицю здоїти, оту молочну, турського заводу, що ти ще за небiжчика придбала.

К и л и н а

(вже прочумавшись)

Я тiї подою, що тут застала, та нацiджу три краплi молока - хунт масла буде…

М а т и

Отже й не змовчить!

Хто ж винен, що набiлу в нас не стало?

З такою господинею… ой горе!

Ну вже й невiсточка! I де взялася на нашу голову?

К и л и н а

А хто ж велiв до мене засилатися? Таж мали отут якусь задрипанку, - було вам прийняти та прибрати хорошенько, от i була б невiсточка до мислi!

М а т и

А що ж - гадаєш, нi? Таки й була б!

Дурний Лукаш, що промiняв на тебе; бо то було таке покiрне, добре, хоч прикладай до рани… Узиваєш

її задрипанкою, а сама

її зелену сукню перешила та й досi соваєш - немає встиду!

К и л и н а

Та вже ж, у вас находишся в новому!..

Он чоловiка десь повiтря носить, а ти бiдуй з свекрушиськом проклятим, - нi жiнка, нi вдова - якась покидька!

М а т и

Який би чоловiк з тобою всидiв?

Бiдо напрасна! Що було - то з'їла з дiтиськами своїми, - он, сидять! - бодай так вас самих посiли злиднi!

К и л и н а

Нехай того посядуть, хто їх кличе!

На сих словах одчинає дверi з хати. Куць утiкає в болото. Злиднi схоплюються i забiгають у сiни.

Килина з вiдром у руках шпарко пробiгає до лiсового потоку, з гуркотом набирає вiдром воду i вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стiнi знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

Килина

(спиняється i становить вiдро долi)

А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п'яна, чи, може, змерзла?

(Термосить Мавку за плече).

М а в к а

(насилу, мов борючися з тяжкою зморою)

Сон мене змагає…

Зимовий сон…

К и л и н а

(вiдслоняє їй обличчя i пiзнає)

Чого сюди прийшла?

Тобi не заплатили за роботу?

М а в к а

(як i перше)

Менi нiхто не може заплатити.

К и л и н а

До кого ти прийшла? Його нема.

Я знаю, ти до нього! Признавайся - вiн твiй коханок?

М а в к а

(так само)

Колись був ранок ясний, веселий, не той, що тепер… вiн уже вмер…

К и л и н а

Ти божевiльна!

М а в к а

(так само)

ВIльна я, вiльна…

Сунеться хмарка по небу повiльна… йде безпричальна, сумна, безпривiтна…

Де ж блискавиця блакитна?

К и л и н а

(сiпає її за руку)

Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

М а в к а

(притомнiше, вiдступаючи од дверей)

Стою та дивлюся, якi ви щасливi.

К и л и н а

А щоб ти стояла у чудi та в дивi!

Мавка змiняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гiллям.

К и л и н а

(оговтавшись вiд здумiння, ворожо)

Чи ба! Я в добрий час тобi сказала!

Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..

Х л о п ч и к

(вибiгає з хати. До Килини)

Ой мамо, де ви-те? Ми їсти хочем, а баба не дають!

К и л и н а

Ей, одчепися!

(Нишком, нахилившись до нього).

Я там пiд печею пирiг сховала, - як баба вийде до комори, - з'їжте.

Х л о п ч и к

Ви-те суху вербу встромили тута?

Та й нащо то?

К и л и н а

Тобi до всього дiло!

Х л о п ч и к

Я з неї врiжу дудочку!

К и л и н а

Про мене!

Хлопчик вирiзує гiлку з верби i вертається в хату. З лiсу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.

К и л и н а

(скрикує радiсно, вгледiвши його, але зараз же досада тамує їй радiсть)

Таки явився! Де тебе носило так довго?