- Спасибi вам, Олександре Остапiвно! Як бачите, я аж надто здоровий, та ще й приїхав на село набираться здоров'я, - промовив Радюк.
- Чи довго ти, старий, будеш водиться отут помеж стiжками? Добре приймаєш гостя! їй-богу, добре! Не просить в хату, та в клуню! Прошу вас до хати! - промовила Масючка до Радюка. - А де це ви нарвали вишень? Чи не в нашому садку? - спитала вона, угледiвши козубеньку з вишнями.
- Нарвав хтось, та не я! - одказав Радюк, осмiхаючись. I вони всi пiшли через тiк до хати.
- А моя Галя прибiгла з садка та й каже, що до нас гiсть приїхав. Я до вiкна та й бачу вiз, а гостя нема та й нема! Ледве знайшла вас меж стiжками. Моєму старому, бачите, все на думцi хазяйство! - промовила Масючка до гостя.
Саме на стежцi стояв вiз. Пара волiв, залиганих докупи налигачем, паслася коло воза та аж сопла, тереблячи й разом соваючи мордами по травi. Здоровi роги чумацьких двох волiв аж черкались кiнцями.
Масюк не втерпiв: торсонув вола за роги, потiм взявся рукою за полудрабок воза й торсонув з усiєї сили, потiм, пiднявши трохи воза, став ногою на мiцний обiд i поворушив колесо.
- Що за добрящi колеса, Павле Антоновичу! Чи ви бачите? Шпицi, як залiзо!
Павло Антонович тiльки зирнув на шпицi, ради хазяйського слова, й пiшов мерщiй з Масючкою до хати. "Не дай боже, як хазяїн здумає потягти мене ще по возовнях та по коморах!" - подумав вiн та й побiг швидше слiдком за хазяйкою.
Перед домком, з обох бокiв ганку, був квiтничок, де панськi квiтки перемiшувались з зеленим зiллям, уподоб-ним сiльським дiвчатам. Коло лелiї й оргинiї слався зелений барвiнок, застеляла грядки рута й м'ята. Рядом з фiалками й левкоєм рiс любисток, цвiла проста рожа й своїми великими червоними квiтками дуже закрасила горiдчик i веселi стiни будинку. Молодого хлопця так i тягло у той горiдчик до молодої панни.
Через легеньку хвiрточку вони ввiйшли в горiдчик. Грядочки були чисто виполотi. Гаряче пахуче повiтря злилося для його з чудовим голосом за вишнями, з пишними очима, з чорними бровами, котрi вiн бачив недавнечко в садку. Вiн знехотя глянув на вiкна свiтлицi. В ясному вiкнi, як на картинi, вiн угледiв Галю. Цiкава Масюкiвна назирала гостя з вiкна, не вважаючи, що її було видно всю знадвору так ясно, як вона бачила все з свiтлицi.
Радюк вгледiв її великi темнi очi, подовжасте свiже личко, тонкi брови й добре намисто на шиї. I її гарний вид так i впав йому на серце серед зеленого зiлля й квiток. Душа його нiби зомлiла, аж сп'янiла. Але Галин образ так швидко щез, як i з'явився на склi, i вiн за хазяїнами пiшов у свiтлицю.
Масюкiв дiм був збудований по-стародавньому: з сiней по один бiк були дверi в пекарню, по другий бiк - в свiтлицю. Третi дверi, прямо, були новiшi й показували, що половину довгих сiней не дуже давно переробили на кiмнатку для молодої дочки.
- Ще раз добридень в вашiй хатi! - вдруге привiтався Радюк до хазяїна й хазяйки. Вiн озирнувся на всi боки, думав привiтаться до дочки, але її не було в свiтлицi.
- Сiдайте ж у нас, щоб старости сiдали, та й будьте в нас гостем, - промовив Масюк до Радюка, - а ти, панiматко, по старинному звичаю, винесла б нам по чарцi. Час би вже й черв'яка заморити.
- Добре! Але вибачайте, будьте ласкавi, бо мої паляницi й пироги, певно, ще не випеклись, - промовила Масючка до Радюка.
Тим часом Радюк все поглядав на дверi в кiмнату, все ждав, що от-от вилине звiдтiль та пташка, котру вiн сполохав у садочку, а пташка не вилiтала. Натомiсть вбiгла прожогом наймичка, дуже негарно пiдтикана. Вона держала на долонi здорову паляницю, пiднявши її на руцi врiвнi з головою, але, побачивши гостя, тиць! та й подалась за дверi.
- От i паляницi готовi! Давай, небого! Не ховайся за дверi! - гукнув Масюк.
Масючка пiшла до дверей, взяла паляницю, постукала щиколотками пiд спiдушку, потiм поклала на лiву долоню, простягла руку, а правою почала помалесеньку торкать по лiвiй руцi. Паляниця трошки пiдскакувала на долонi.
- О, вже випеклись! Вибирай з печi! - промовила вона й хотiла вийти з свiтлицi.
- Е, панiматко, Олександре Остапiвно! про мене, йди, а паляницю, зостав нам на закуску.
- Та пiду нарiжу на тарiлку, чи що, та принесу пирогiв! Де це моя Галя? Хоч би паляницi накраяла. Галю! Галю! Де це ти ховаєшся? - стиха гукнула Масючка, заглядаючи в кiмнату.
В кiмнатi щось зашелестiло, але Галя не вийшла в свiтлицю. Десь далеченько забрязкали тарiлки й ножi; по свiтлицi пiшов дух од свiжої гарячої паляницi з доброго простого борошна.
- Ой, паляницi пахнуть! Давайте мерщiй горiлки та закуску, бо не видержу! Я таки нагулявся на току та по дворi, - промовив Масюк. - Галю! Де це ти? Помагай-бо матерi, бо час або снiдать, або, про мене, й обiдати.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу