Iван Нечуй-Левицький - Хмари

Радюк догадавсь, що то молода Масюкiвна рвала вишнi. Його серце дуже-дуже закидалось в грудях, жар ударив йому в щоки. А пишний дзвiнкий голос лився на його через листя так недалечке, що вiн неначе лицем почував трелi. Вiн ще раз виглянув з-за грушi, i через вишневий лист забiлiло личко, зачервонiв роток, свiжий, наче стигла вишня. Голос на час замовк, бо бiла рука вкинула в рот вишню, але знов пiсня почалась, гiллячка нагнулася, i Радюк побачив все Галине лице з чорними тонкими бровами, з тонким, неначе виточеним носиком. Темнi великi очi блиснули через лист, як блискавка.

- Ой! ой! ой! - крикнула сполохана Галя, несподiвано побачивши якогось панича за грушею. Коробочка з вишнями впала на траву. Вишнi розсипались, наче рiй бджiл. Гiллячка порснула вгору. Галя спереляку прожогом побiгла через садок i сховалась в гущавинi.

- От тобi й на! Сполохав пташку в вишневому садочку! - промовив сам до себе Радюк i почав збирать в козубеньку вишнi. Стиглi вишнi злипались китяхами, наче бджоли кругом матки. Радюк назбирав повну коробочку з верхом i пiшов через садок до двора.

Виходячи з вишника, Радюк вгледiв через молодi вишнi й через тин двi кiнськi голови. Коли дивиться, аж погонич повiв вже коней до станi, вiзок стояв пiд коморою в тiнi, спустивши дишель, неначе на одпочинок, а Iван Корнiйович Масюк понiс упряж до комори, кинув за дверi та й замкнув дверi замком.

- Iване Корнiйовичу! добридень вам! З тим днем поздоровляю, що сьогоднi! Але навiщо ви звелiли випрягти конi, ще й упряж замкнули!

- На те, щоб ви зостались в нас на обiд, бо ви народ молодий, непосидящий! - гукнув Iван Корнiйович, стукнувши дверима й брязнувши ключами.

Радюк увiйшов через хвiрточку в двiр. Двiр був просторний, чистий, зарослий низесеньким зеленим шпоришем. Чималий, але не новий вже дiм з ганком привiтно бiлiв проти сонця. Кущi рожi, оргинiї зеленiли пiд самими вiкнами, дуже виразно малюючись проти чистих бiлих стiн, мов на паперi.

Висока небiлена рублена комора з чотирма стовпчиками з фронту, штучно вирiзаними, кидала од себе густу тiнь на зелений двiр. Повiтки, загорода, кошари, клуня були добре вшитi, добре збудованi. Скрiзь було чисто, скрiзь був порядок, скрiзь було по-хазяйськiй. Навiть улики в сiнцях пiд коморою були складенi за колонками рiвно, як по шнурку.

Назустрiч Радюковi йшов Масюк. На йому був солом'яний бриль з широкими крисами й легкий халат. Поли халата нiяк не слухали рук, все одкидались, а з-пiд їх було видно бiлi, дуже просторнi сорочки.

Ще раз вони поздоровкались серед двора й поцiлувались. Замiсть того, щоб запрошувать гостя в хату, Масюк повiв його подивиться на хазяйство. Вiн любив хлiборобство, любив воли, вiвцi, як любить все те простий українець. Радюковi дуже хотiлось пiти в горницi, побачиться з Масюкiвною, одначе вiн мусив йти слiдком за хазяїном i нести козубеньку з вишнями.

- Де це ви набрали вишень? Чи од зайця одняли? - спитав Масюк.

- Може, й одняв, - промовив Радюк, - тiльки не од зайця.

Хазяїн повiв гостя через ворота на тiк, показав здорову клуню, так гарно вшиту, неначе обстрижену ножицями, показав засторонки, повнi пшеницi-арнаутки. Потiм вони пiшли помеж стiжками, помеж скиртами жита, торiшнього й сьогорiшнього. Возiльники возили пшеницю й заклали здоровий стiжок. Масюк не втерпiв, схопив вила й почав подавать снопи на стiжок, як простий подавальник, нiби показуючи парубковi; потiм взяв важку лопату й почав приплiскувать верстви снопiв в новому стiжку. Сонце вже добре припiкало. З лиця Масюка лився пiт, а вiн усе заглядав на всi боки, то поправляє, то гомонiв на робiтникiв. А Радюковi все те не було в думцi, хоч вiн i звик до хазяйства на селi.

- Ото пшениця вродила! Що вродила, так вродила! - гукав Масюк, взявши важкий снiп i поставивши його на тiк.

Важкi колоски так i розхилились на всi боки. Масюк взяв колосок, розтер його, дмухнув на долоню й показав Радюковi здоровi зерна. Радюк взяв навiщось зерно в рот i розкусив, потiм виплюнув i заїв вишнями.

- А якi я воли маю, коли б ви знали, Павле Антоновичу! В вашого батька таких нема! Чи повiрите! оттакелецькi роги!

I Масюк розiп'яв руки, пiднявши вгору. Обидвi поли халата так i роз'їхались на обидва боки. Широкi бiлi штани всi глянули на сонце й забiлiли, мов бiла хмара. Масюк хотiв вести гостя до станi, до возовень, до повiток. Коли це з-за стiжка вийшла Масючка, убрана по-буденному: вона була в чорному горсетi, в хустцi на шиї, була зав'язана шовковою, але не новою хусткою.

- Добридень вам! Чи живенькi, чи здоровенькi? А ваш панотець? А панiматка? Чи живi, чи здоровi?