Iван Нечуй-Левицький - Хмари

Ольга й Катерина, зоставшись в iнститутi, почутили й на собi аристократичний вплив маркiз i iнших дiячiв. А найбiльше Ольга пiдпала пiд той вплив. Дуже гарна своєю вродою, ще й до того нагадуюча дочку iталiйськогої посла в Петербурзi, вона стала коханою вченицею в начальницi, в її сестри i в усiх класних дам. Як суха губка, вона всисала в себе той дух, що був розлитий дiячами в iнститутських стiнах. Класною дамою в тому класi, де вчилась Ольга, була маркiза де Пурверсе. Ольга бiгала за нею слiдком. Де Пурверсе мазала її й пестила перед очима цiлого класу. Ольжинi товаришки знали, хто найлюбiший маркiзi й Турманшi, i обожували Ольгу. Вони чули, як класнi дами хвалили Ольгу за красу, та й собi хвалили її в вiчi, звали її красунею, бiгали за нею слiдком, догоджали їй, щоб запобiгти ласки в маркiзи. Тодi як Ольга сiдала за рояль, її подруги, пустуючи, ставали перед нею навколiшки й складали долонi, звали її янголом, святою й iншими iнститутськими ласкавими словами. Ольга знала, що вона гарна, що перед її красою все схиляється, i думала, що й усi, i все мусить схиляться перед нею.

- Яка велика, яка блискуча роль у свiтi жде нашу Ольгу! - часто казала Турман до дам так, що тi слова долiтали до Ольжиних вух. I Ольга вже звикла думать та марить, що її жде велика, показна роль у свiтi. Той свiт вона постерiгала вже по-iнститутському: той свiт здавався їй великим балом, з музиками, з танцями, з кавалерами в золотих еполетах, з послами турецькими й британськими, котрi здавались їй молодесенькими, надзвичайної краси паничиками, з русявими кучерями, як у янголiв. А скiльки, раз вона, потай од самої Турман, читала про такий свiт в французьких романах! I часто Ольга, заглядаючи в вiкна високого iнституту, нiби бачила в думках в городянських домах, за завiсами вiкон, доконче такий свiт! Про iнший свiт вона й не гадала i не хотiла знати. У маркiз тiльки й розмови було, що про мiнiстрiв, генералiв та про двiр, як звичайно буває в Петербурзi. Ольга чула ту розмову i якось думкою породалась з тiєю сферою, про котру тiльки й торочили маркiзи. Iталiйський посол здавався їй рiдним дядьком, якийсь старий князь вирiс у фантазiї нiби її дiд. Русявий британський посол здавався їй будущим тестем, котрого син, гарний, як сонце, та молодий, багатий, як подобає лордовi, буде її женихом. Сама Турман вже давно заступила в її фантазiї мiсце матерi, а двiрських дам вона мала за своїх тiток.

Ольга чула дуже часто, що iнститут все одно, що унiверситет. I вона звикла ставить себе врiвнi з студентами унiверситету. Вона вважала себе просто за вчену людину i думала, що кругом неї в свiтi буде все нижче од неї розумом i просвiтою, окрiм послiв та двiрських дам.

Ольга й Катерина зросли взапертi мiж стiнами iнституту. Їх рiдко возили по городi на гулянку, та й то в закритих екiпажах, кругом котрих скакали на конях жандарми!

Раз Ольга побачила з вiкна карети сiльських українських прочанок в бiлих намiтках й українських селян в чорних смушевих шапках.

- Що це за люди? Що то в їх на головах? Ой боже! Що то вони несуть на плечах у торбинках? - питали цiкавi дiвчата в маркiзи де Пурверсе.

- Не знаю, не знаю, не знаю, - обзивалась до їх маркiза, задивляючись на гарного панка в високiм капелюсi. I вона справдi не знала, що то за народ, i по-якому вiн говорить, i що то баби несуть в клунках на плечах.

В закритих стiнах iнституту в Ольги почала рано розвиваться фантазiя. Вона почала, iнститутським звичаєм, обожувать: обожувала спершу Турман i свою класну даму, потiм пробувала обожувать вчителiв, але їх старi й жовтi види швидко одбили в неї охоту до обожування. Iнституток нiколи не водили гулять по вулицях i в Царський садок. Мов тi птицi з залiзної клiтки, виглядали вони на вулицю крiзь залiзнi штахети садка. Раз Ольга наглядiла через штахети молодого чорнявого панича з довгими кучерями. Його лице так вразило її, що вона цiлий рiк "обожувала" його! I пiсля того часто її тягло до залiзних граток.

Турман i класнi дами не звертали вваги на Катерину Воздвиженську, хоч вона вчилась навiть краще за Ольгу, лучче грала й мала дужчий голос. Катерина рано постерегла, що вона негарна, ще в перший свiй прихiд до iнституту, тодi, як Турман i де Пурверсе хвалили Ольгу й не вважали на неї. Тодi як iнститутки обожували Ольгу, Катерини нiхто не любив. Тим-то вона зосталась по душi лучча од Ольги. Вона була добрiша, ласкавiша. Фантазiяi не заносила її так далеко, в невiдомий аристократичний свiт; вона навiть не марила про послiв i двiрських дам, бо менше про їх чула.

Прийшов час виходу Ольги й Катерини з iнституту. Турман, де Пурверсе, класна дама, розведена з чоловiком, i всi дiячки голосно жалкували за Ольгою, ходили за нею, пестили, цiлували. Турман шкодувала, що вона повинна вернуться до матерi.