Iван Нечуй-Левицький - Хмари

- А справдi, ця книжка мала б найбiльше читальникiв навiть в мiстах, - знехотя й несамохiть вискочило з уст в хазяїна. - Українськi анекдоти - це цiкава сила. Це нашi народнi "Декамерони", тiльки ще не позаписуванi.

- Одже тобi все смiшки та жарти, - обiзвавсь Радюк, - може, ще скажеш, щоб тобi платили по три шаги од рядка за твої фельєтони та за декамерони?

- А чом би пак i нi! I то грошi! Знадобляться на тютюн! Я беру анекдоти й декамерони й переважу вас усiх: переднiше од усiх вас вистараюсь на просвiтника. От побачите! - говорив Кованько. - Я виграю, а ви програєте.

- Одже ж ти не тямиш гаразд нi нашої iдеї, нi сiльської темноти та нужди. Ти тiльки гальма для нас i в цей час, i гальмуватимеш нашого культурного воза й далi, бо усе якось вагаєшся та мотаєшся од берега до берега, ще, чого доброго, й сам пiдеш за водою, - сказав Радюк, вже роздратований i сердитий на Кованька.

- Ой, борони боже, щоб я пiшов "за водою"! Я не хочу топиться в Днiпрi. Топись собi сам, коли твоя добра хiть.

- Ти, здасться, з тих, що самi не пiдуть "за водою", але од нетямучостi та так, з доброго дива, ладнi пустить "за водою" народну просвiту й рiдний край, ще й не скривляться, а будуть реготаться та скалить зуби на вiтер, - сказав Радюк i одвернувсь од Кованька, насупивши брови. Гнiв блиснув в його карих очах.

- Цього Кованька треба б вимкнуть зовсiм з нашого кружка, - промовив стиха один студент.

- I варто за це надиматься та пиндючитись. Напиндючивсь, що, мабуть, аж язик свербить, щоб лаятись! А в мене оце свербить язик, щоб жартувати й смiяться, - жартував Кованько.

- То на цей час прикуси язика зубами або й одкуси: одначе добрi зуби маєш, - обiзвавсь Радюк вже зовсiм сердито. - Ти нiби оце бабляєшся в жартах, та ще й не дуже чепурно. Причепури лиш свого язика хоч трохи.

- А як же то я животiтиму на свiтi без цього дурного органа? - жартував Кованько. - Тодi нас i справдi не тiльки євреї та панки, але й кури та горобцi задзюбають.

- Ви, городяни, не тямите поезiї села та народної поезiї. В вас в мiстi є тiльки поезiя Житнього базару, усяких крамниць та поезiя березових вiникiв в лазнi. Мiщани, купцi та прикажчики вже бундючаться перед селянами. В вас нема народу, а тiльки "хохли, очiпки та хохлушi", - сказав Радюк.

- Та поезiя "березової кашi", цебто рiзок в усяких майстрiв для своїх челядникiв, - сказав один молодий гiсть.

- Радюк правду каже: тут нема чого сердиться та бундючиться, - обiзвавсь один молодий студент, київський дiдич-католик, Перетяткевич. - Де вже де, а в нас, на Захiднiй Українi, доконечно нам самим треба заходжуватись коло народної просвiти, бо в нас здебiльшого дiдичi, хоч i українцi родом, але звуть себе поляками, їх iдеали та мрiї шугають не вдома, не на Українi, а десь iнде, поза Україною. Цi дiдичi та полупанки на Україкi та в Галичинi не дадуть i шага на народну просвiту.

- Це правда, але просвiтнiсть повинна бути загальною для всiх. Ще двiстi рокiв переднiше в Києвi Феофан Прокопович устами свого "Псалмисти, сирiч дяка" сказав, що вчити треба всiх загалом, чи мiщан, чи мужичкiв, бо просвiта повинна буть загальна й для всiх приступна. Тiльки потiм, згодом в нас стало все занедбано. Тим-то нам треба завести суботнi читання й для євреїв, - сказав Радюк.

- Та цi старомоднi псалтирники й самi не пiдуть на твої читання, бо вважатимуть їх за трефнi, некаширнi, - сказав Кованько, не втерпiвши з жартами, - вони матимуть гадку, що ти хочеш їх переманить до церкви.

- В мiстечках це може й буть, але в мiстi жиди трохи просвiченi, то, певно, й пiдуть охоче. Не одбивать же нам їх од просвiти, - сказав молодий Дунiн-Левченко.

- Та вони й самi ставлять себе окроми, самi одрiзняються од нас, а не ми од їх, - сказав Кованько.

- Але просвiта колись згодом порозгороджує тi загати та опрiчнi загороди й залучить їх до спiльної працi в українському суспiльствi, - сказав Радюк.

- Ти, як я бачу, iдеалiст аж прозорий, аж свiтишся наскрiзь, неначе тi Платоновi прозорi споконвiчнi iдеї, - сказав Кованько, - а я от стою коло реальної фабрицької працi, трусь коло усяких людей, то й не свiчусь так наскрiзь, як оце ти, Павле Антоновичу. Я людина досвiднiша за тебе й знаю, що євреї та усякi панки, нiбито поляки, з-за своїх мурiв та загат звуть наш народ "бидлом" та "гоями". Очевидячки, давня iсторiя нiчого не навчила їх i досi, - сказав Кованько.

- I це згодом згине й потроху вищезне з широкого просвiтнiстю, - додав Радюк, - от тодi усе буде гаразд.

- А тим часом нам ще треба б попiклуваться етнографiєю, вивченням народу, бо ми його й досi гаразд не знаємо. Треба б завести iсторичний музей, бо тутечки ж в нас усей грунт навантажений i промкнутий iсторичною давниною, - додав молодий Дунiн-Левченко, - сiуденти iншої вiри продражнили нас "культурниками". Нехай буде так: ми ще од часiв Нестора були культурниками. А це зовсiм-таки не вадить i нiкому не заважає.