Iван Нечуй-Левицький - Хмари

В цьому нiби рябому та смугнастому й пiстрявому товариствi були паничi з усяких мiшаних сiм'їв, було навiть три католики з київських та волинських молодих дiдичiв, котрi походили з давнiх українських сполячених сiм'їв. Вони поприставали до українцiв i стали до спiльної працi, назвавши себе знов українцями. Таких українцiв тодi звали "українофiлами". Решта католикiв, товаришiв молодого Дунiна-Левченка, як тiльки вгледiли на йому червону застiжку й мережану сорочку, зараз перестали заходить до його й одкаснулись од його. Батьки й матерi навiть забороняли їм мать знайомiсть з червоними стьожками та свитами. Це вже було перед самим польським повстанням з початку шiстдесятих рокiв.

- Та за якi то недiльнi чи якiсь вечiрнi школи ви, Павле Антоновичу, були почали балакать? - спитав зацiкавлений хазяїн.

- За школи та читання в недiлi та в свята для мiщан та мiських слуг, читання лекцiй по усяких науках або читання поетичних просвiтнiх утворiв, - сказав Радюк. - Європа вийшла з темряви i дiйшла до високої культурностi через науки та просвiтнiсть. Нам треба хоч потроху доганять Європу, щоб не опиниться далеко позаду, i пiднiмать розвиток сiльських i мiських мас. Пiднiметься наука в народi, то це само по собi вже потягне за собою й промислiвство, i ремество. Наука добере ключiв до всякого замка й одчинить дверi до свiтла, й добра, й добробуття в життi. Нам треба, що стосується до культури краю, закласти в Києвi недiльнi школи й вечiрнi читання для старого й малого, щоб потроху сипать свiтло на темнi маси. Подаймо прощення про дозвiл та й будемо по черзi ходить в тi школи та й читати. Може, в мiстi ще хтось знайдеться прихильний до цiєї справи, то ми й тих залучимо й запросимо нам на пiдмогу.

- Добре, добре! - обiзвалось багато голосiв. - Ми усi ходитимемо й сiятимемо це насiння на користь масам.

- А хто ж вам платитиме за це грошi? Чи ви ходитимете дурнички? - одрубав Кованько. - Як дурнички, то од мене буде дзус!

Ця Кованькова вихватка здивувала усiх дуже неприємно. Усiм здалось, що Кованько якось змилив, звернув навкоси з простого шляху в якесь багно. Усi зауважили вперше, що Кованько не має нiяких щирих пересвiдченнiв, нездатний по своїй вдачi до чогось путнього, що вiн коли не ледар, то просто необачний штукар i людина без принципiв i без пуття i, може, буде згодом ще й шкодливий для справи.

- Авжеж дурнички! Ради iдеї, ради рiдного краю, - сказав Радюк.

- Ну, за це спасибi! В мене не стане часу на це, бо в мене й без того працi по самiсiньку шию коло моїх лазень. А батько старий, нiчого не доглядить гаразд, - сказав Кованько.

Усi витрiщили на Кованька очi з дива. Нiхто од його не сподiвавсь цього. Така вихватка здивувала всiх.

- В Петербурзi почали видавать "метелики", книжечки для народу, але писати їх там нiкому, - знов почав Радюк. - Тим часом од начальства з Петербурга доручено в Києвi скласти й зготувать школьнi українськi книжки для народних шкiл на українськiй мовi. Ми станемо й тут до помочi й зготуємо гуртом усi популярнi книжки для народу на українськiй мовi по всiх науках, як це зробили чехи, як це вже давненько зроблено в Англiї. Подiлiм мiж собою усi науки та й понаписуємо коротенькi книжечки про кожну науку для народу. Розстараємось грошей, - тодi видамо книжечки для народу.

Пiднявсь гомiн та клекiт. Дехто почав робить цю дiляницю складання книжечок мiж молодими. Почалось змагання, кому що брать, почалось навiть силування й накидання декому такої роботи. Однi намагались, другi одмагались. Хазяїн i старi дiдичi слухали цю всю тяганину байдужно, пасивно, хоч i нiчого не мали й нiчого не говорили проти того. Їх очевидячки тiльки цiкавила новина цiєї справи, й досi нечувана й небачена ними на вiку.

- Що ж ти вiзьмеш? Яку науку береш собi для просвiти народу? - спитав молодий Дунiн-Левченко в Кованька.

- Я вiзьму на себе анекдоти; вiзьму й ладен дати в цьому засвiдчення на паперi, бо я маю до цього хист, - поважно обiзвавсь Кованько.

- Та, певно, фельєтони жартiв? - додав Радюк.

- Атож! це саме личить менi, ще й дуже припало менi до вподоби..Давайте й справдi будемо смiшить ваших сiльських "хахлiв та хахлушок", отi очiпки та очкури! Я понаписую їм таких фельєтонiв, що тi очiпки та очкури, усякi дядьки та дядини аж за боки братимуться. Це буде найцiкавiша книжка й найбiльше матиме читальникiв.

Кованько, як i мiщани та купчики в Києвi, вже дуже зневажав селян, дражнив їх "хахлами", гордував ними й пiднiмав на смiшки, як i мiщани, ставлячи себе без мiри вище од селян, одрiзняючи себе од селян, як щось вже iнше й без мiри вище од селюкiв.