Iван Нечуй-Левицький - Хмари

- Шукаю i вже неначебто й напитав, - говорив Кованько, не перестаючи махать зубами. - Обридло тинятись без роботи.

- Чи добре ж мiсце напитав собi? - спитав Радюк.

- Авжеж добре! Я не шукаю мiсця внизу, а прямо зверху: або столоначальника, або якогось директора, чи предсiдателя, щоб, бач, швидше потрапить в губернатори, - говорив Кованько й разом з тим i їв, i смiявсь.

- Ну, це ти жартуєш. Не так-то швидко знайти й багато нижче мiсце, - сказав Радюк.

- Або таке мiсце, або нiякого! Я оце й молоду собi назнав. Вiзьму за нею прездоровий дiм, пишно обставлений. На горищi стоїть казан з водою, а з казана вода проведена в крани i в пекарнi, i в умивальнi, i скрiзь по дворi, i в станю, i в возовню, i в льох.

- Навiщо ж та вода в возовнi та в льоху? - спитала Галя, смiючись.

- А щоб дiжки та кадовби з варивом наливать! Хiба ж цього не потрiбно?

- Та ти, певно, помиливсь! Мабуть, позабував. Певно, в тому домi вода тече не з горища, а з долу, як по долинi на мочарах на.Либедi, де в хатах вода тече з джерел, так що в хатi буває на долiвцi криниця, а в сiнях ставок; ще там i качки плавають та полощуться, - жартував Радюк.

- Овва! Вiзьму я такий дурний дiм! Знайшов дурня. Це вже було б надто багато догоди в домi. А який екiпаж я беру! Якi баскi конi беру в придане! То не вашi сiльськi доморослi шкапи свого хову, а заводського хову, - говорив Кованько.

- Ви й справдi оце женитесь? - спитала Галя.

- Атож! Навiщо менi вас дурить чи ману пускати на людей? Я оце незабаром оженюсь, бо маю вже на примiтi гарненьку дiвчину.

- А та дiвчина не пiднесе вам часом печеного гарбуза? - спитав Дунiн-Левченко.

- Я й гадки про гарбуза не маю, та ще й печеного: прийшов, побачив, побiдив, - говорив Кованько.

- А хто ж твоя наречена, чи молода? Можна про це спитать? - говорив Радюк.

- Не скажу, нехай кортить! - потiм скажу.

- Скажи по правдi, чи ти справдi вже знайшов мiсце, бо оце й менi доведеться десь його шукати, - сказав Радюк.

- Буцiмбито так, що й знайшов, але як не посадовлять мене за столоначальника, то я на iнше мiсце ще й не сяду. Я вже настоятель на одно таке мiсце, - говорив Кованько.

- Ну, в тебе правди нiколи не допитаєшся через твої жарти, - сказав Радюк. - В тебе правда все якось нiби повита туманом жартiв чи нещиростi, прикритої жартами.

- Ще що вигадай! Щирiшої од мене людини й на свiтi не знайдеш. В мене що на умi, те й на язицi, як у п'яного, - сказав Ковамько, кидаючи на стiл нiж та виделку й пiдвiвши свої чималi веселi, трохи виряченi й блискучi, наче склянi очi.

Вiн одсунув набiк чарку, вхопив стакан, налив до половини його вина й випив одразу, неначе нахильцi.

- Оце я й пополуднував в вас. Буде, годi! Душа мiру знає, - сказав Кованько, втираючи губи й вуса.

- Хоч i приємно менi в вас сидiть, але час менi додому, - сказав Дунiн-Левченко, встаючи з стiльця. - Та й гарно ж у вас в покоях! Чисто, недавно ремонтовано, побiлено й помальовано. А в нас же то все запущено в домi, не бiлено й не мазано i нiгде не помальовано. Мiй тато чогось оце на старiсть зовсiм якось осунувсь. Не забувайте ж, панове, що пiслязавтра мої iменини. Приходьте так надвечiр. Я певний, що назбирається моїх товаришiв чимало, бо вже багацько з їх повидержували екзамени. Приходьте й ви, Ганно Иванiвно! Моя мама й сестра будуть вам радi.

- О, спасибi вам! Нехай вже iншим часом ми вдвох прийдемо до вас, бо, як я бачу, в вас буде тiльки ваше паничiвське товариство, - обiзвалась Галя.

- Нам доведеться побалакать про дуже поважнi справи, - сказав Радюк. - Час би вже нам заходжуваться коло роботи, коло практичного чогось. Вже в Петербурзi Костомаров та Кулiш почали видавати для народу книжечки на українськiй мовi, видали "метелики". Треба б нам побалакать, дещо обмiркувать i взяться за цю справу без жартiв i з завзяттям.

- То приймiть i мене до своєї спiлки. Ти, Павле Антоновичу, писатимеш для народу "метелики", а я фельєтони, бо це теж "метелики". Ти по-сiльськiй, а я вже по-своєму, по-мiському. От i будемо в спiлцi та в супрязi для загальної працi.

- Ну, це не дуже гарний буде для вас спiльник та супряжич, - сказав Радюк.

- Ще й який гарний спiлець вийде з мене. От побачиш! От поназдивишся! - жартував Кованько.

- А з вас i справдi вийшов би пречудовий фельєтонiст! - аж крикнув Дунiн-Левченко. - Не забувайте ж i ви про мої iменини. Приносьте свої фельетони, - просив на прощання Кованька Дунiн-Левченко.

- Добре! Спасибi за пам'ять! Як не вмру до завтрього, то прийду.

- Тiльки як йтимеш, то покинь дома свої фельєтони. Замкни їх у скриню на замок на два зводи, щоб часом не повтiкали та не потяглись наслiдцi за тобою в гостi на iменини, - жартував Радюк.