Iван Нечуй-Левицький - На кожум

Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й д в а б а с и.

С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже нас нiхто не розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас жде Євфросина. Прошу до хати. Поблагословимо вас, та, про мене, й до вiнця. Здрастуйте. (Здоровкається з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)

Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.

Х и м к а виходить, одчиняє ворота.

В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.

Х и м к а вертається в хату.

З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять по схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б а с i несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.

Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, убрана в чудний старомодний чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають очi хусточками.

Г о с т р о х в о с т и й, Є в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к и й Х и м к а.

Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса). Гукнiть, будьте ласкавi, щоб звощики пiд'їхали пiд самi ворота.

1-й б а с (вибiгає за ворота й гукає). Гей, звощики! Сiдайте на козла та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Вертається.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (плачучи). Нiхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати замiж одним одну дочку. Була, жила в хатi, а завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова промовити. Так, неначе й не було в мене дочки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Нема Скавичихи на весiллi. Слава ж тобi, господи! Збувся я клопоту.

С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль). Ще раз благословляю вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже, щастя й здоров'я i добра повну хатуї

Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ї в н а.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а (прожогом вбiгає в ворота, розпихаючи людей, i кидається з плачем i з криком до ганку). Стiй, брате! Стiй, не благослови!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи руки). Боже мiй! Нещастя моє! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Так оце у вас крадене весiлля, ховане вiнчання! Так оце ви недурно справляєте весiлля крадькома од своєї сестри! Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла. Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха моєї Оленки, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сестро! Бога ради, не кричи! Бога ради, не роби сорому! Дивись, люди дивляться в ворота.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Нехай збiгаються з усiх Кожум'якiв, нехай збiгаються з усього Києва! Нехай дивляться на моє горе! Люди добрi! Дивiться на мене, дивiться на оцього шибеника (показує на Гострохвостого), що манив мою дочку, дурив моє дитя. Дивiться на сестру, що хотiла вкрасти в мене зятя!

Ш а ф е р и (кричать). Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать, виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Ти, Свириде Йвановичу, покинув мою дитину i береш носату багачку!!!

Є в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Не пущу до вiнця! Стiй! Не пiдеш вiнчатись! Не пущу! (Розставляє руки перед ганком.) Не пущу без суда! Пiд суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за моє дитя!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (сходить з ганку). Сестро! Горпино Корнiївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленцi. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?

Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публiчно, перед людьми!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочцi. Як тобi не робити страму, коли ти пройдисвiт, цiлосвiтнiй брехун, поганець, сибiрний!

Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого шкандалу на цiлий Київ! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть її та одвезiть в Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нiчого нам звертати увагу на дурну бабу!