Iван Нечуй-Левицький - На кожум

Є в д о к i я К о р н i ї в н а виносить з кiмнати перстень i надiває

Євфросинi на палець;

Г о с т р о х в о с т и й i Є в ф р о с и н а мiняються перснями.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло, то й за могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.

Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений). Ой, не треба! Вони з Оленкою тепер натомились: мабуть, вже сплять.

Є в ф р о с и н а. Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на моїм весiллi. Вона тут нашуробурить так, що менi буде сором перед моїми пансiонськими подругами.

Г о с т р о х в о с т и й. Який у вас великий розум. Євфросино Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi здається, як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сiєї недiлi, щоб Скавичиха i не прочула про те?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi сукню бiлу пошити.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вже готова й сукня, й бiлi черевики купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.

Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнчаємось у недiлю.

В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.

Завiса падає

Двiр Рябка; на дворi стоїть хата з ганком; направо - баркан з брамою i хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.

Далеко видно гори, на горах - Андрiївська церква, Десятинна, Софiйський собор.

Сонце на заходi.

Х и м к а с а м а.

Х и м к а (замiтає двiр мiтлою). Другим людям недiля, а тобi нема нi празника, нi недiлi в сих хазяїнiв. Вони весiлля справляють, а ти мети двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою потруси, бо бач велика панi поїде вiнчатись. Знаємо, з яких ви панiв. I я була б такою самою панею, якби був живий мiй чоловiк.

Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко? Пiймай собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обiрвала якiй-небудь паннi весiльної сукнi. (Входить у хату.)

Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала? вихiд з

Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.

Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.

За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.

О л ь г а i В а р в а р а (до Настi). Добривечiр тобi! Потривай лиш! Як ми разом з'їхались, неначе змовились.

Н а с т я (стає серед двора). Доброго здоров'ячка, мої дорогi. (Цiлується з обома.)

О л ь г а (до Настi). Як же ти гарно убралась! Зовсiм, як до вiнця. Яка гарна матерiя! (Лапає.) А по чому аршин?

Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.

В а р в а р а (тихо). Отже й збрехала; я вже знаю, що платила по пiвтора карбованцi.

О л ь г а (до Настi). Для твоєї сукнi коли б не одкинувся Гострохвостий од своєї Євфросини.

В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од неї й без того.

Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi були? Хiба ж у нас нема кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.

В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смiється.)

О л ь г а. Очi, як цибуля. (Смiється.)

Н а с т я. Одначе чого ж ми тут стоїмо? Ходiмо в хату.

В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)

В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.

1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.

2-й б а с. Чи добре ж приймали?

1-й б а с. О, ще й як добре! Хазяїн i хазяйка дуже люблять пiснi i трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало не двi вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину! Ой братику, та тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому, що попросив нас на весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!

2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'ємо ж цього вечора!

1-й б а с. О, що вип'ємо, то вип'ємо! От буде лахва! вихiд 5

Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.

Г о с т р о х в о с т и й. (до басiв). Здрастуйте! Як живете, як двигаєтесь!

Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей двiр нам трошки по знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, здається, не вбогi.

Г о с т р о х в о с т и й. О, не вбогi.

Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова лавка швидко перейде на першу улицю на Подолi.

Б а с и (до Гострохвостого). Наберете в кишенi всякого добра?

Г о с т р о х в о с т и й. (гордо). Авжеж наберемо: не в дурнiв удались.

В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.

В с i йдуть до хати.

Г о с т р о х в о с т и й зостається й виглядає в хвiртку.

Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почує та й прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтхає i йде в санок. Йому назустрiч виходить Сидiр Свиридович, обнiмає його й цiлується.)